Михайло Коцюбинський

Дуляка, вiн пише: «Привiтайте од мене i тих, що мене ще пам’ятають. Хоч минуло вже 18 лiт, як я був у Лопатинцях, а й досi приемно менi згадати тих людей, серед яких я жив тодi i од яких, опрiч добра, нiчого не бачив» (сiчень 1911 р.). Саме з Дуляком у Михайла Михайловича зав’язалася мiцна дружба. Прищепивши чотирнадцятирiчному Андрiевi любов до фольклору, вiн його зiбранi матерiали пересилав Б. Грiнченку, який згодом допомiг видрукувати понад 100 зразкiв усноi народноi творчостi, серед яких i народнi легенди про Кармелюка.

Лопатинський перiод був i перiодом формування творчоi майстерностi письменника. Вiн поповнюе свiй поетичний словник, знаходить багате джерело нових тем. Взаемини письменника з мешканцями села Лопатинцi е прикладом тiсного зв’язку iнтелiгента з народом. Увесь свiй вiльний час, як згадують його учнi й селяни, вiн проводив серед людей, бував на сiльських сходках, весiллях, на святах, на полi, де працювали люди, заходив до млина. Так, один iз жителiв Лопатинцiв, Т. Савуляк, у своiх спогадах пише: «Коцюбинський розмовляв з усiма людьми, як малими, так i з старими.

Всю розмову записував. До нього приходили й обступали молодi й старi люди. Коцюбинський дуже цiкавився селянським життям Вiн говорив людям про науку, що потрiбно вчитись. Коцюбинський виходив на поле, де проводив рiзнi розмови. Оце в жнива прийде на поле, сяде на снiп, бiля нього людей, як на яких зборах. Тут вiн теж все записуе».

Проте основним заняттям Михайла Михайловича були приватнi уроки. Про його педагогiчнi здiбностi, творчий пiдхiд до своiх учительських обов’язкiв, свiдчать i спогади лопатинських учнiв.

Донька згадуваного бухгалтера цукроварнi Є. К. Бакша (Мельникова), найстарша з його трьох дiтей, згадуе: «М. М. Коцюбинський дiйсно жив у нас вдома як учитель з 1890 по 1892 рiк включно i готував мене, дiвчинку 12 рокiв, i двох моiх молодших братiв, Миколу i Михайла Мельникових до гiмназii. У мене про нього залишилися найкращi спогади як про дуже добру i гарну людину. Ласкавий з дiтьми, вiн зумiв зразу завоювати нашу загальну симпатiю, i навчатись iз ним було легко i приемно.

Михайло Михайлович був не тiльки нашим вчителем, але й вихователем i другом. У вiльний вiд навчання час вiн читав нам доступнi нашому розвитковi своi та iнших авторiв твори i тим розвинув нашу любов до Украiни. Дякуючи Михайловi Михайловичу, я дуже полюбила все украiнське: носила украiнський костюм, спiвала украiнських пiсень, зацiкавилась побутом селян […]».