Михайло Коцюбинський

Пiсля приiзду до Молдавii для роботи у фiлоксерному загонi Коцюбинський опиняеться у гуртi студентiв украiнських унiверситетiв, якi використовували своi лiтнi вакацii для тимчасового заробiтку. Як згадував друг М. Комарова, експерт фiлоксерного загону у Молдавii П. Погибка, що став працедавцем для Михайла Михайловича, «Мiж тодiшньою молоддю украiнською зароджувалось для нас, старших за вiком, незвична упертiсть в боротьбi за украiнську мову, яку змагались вони запровадити в життя. Розмовляли мiж собою i листувались украiнською мовою, користуючись хто “драгоманiвкою”, хто “кулiшiвкою”, але фонетичним правописом.

Деякi з них унiверситет перекладали украiнською мовою – “все-училище”…».

У Бессарабii Коцюбинський мав можливiсть вивчати мову, фольклор, звичаi не тiльки свого народу, а й молдавського, який населяв цi землi.

Про своi враження вiд першого знайомства з краем М. Коцюбинський писав: «Зникли врештi з ока удалинi Бендери, проскочило кiлька станцiй з чудними для слов’янського вуха назвищами, майнув сiренькими хатками слобiдки Кишинiв i сховався, а я все подавався у глиб Бессарабii, про що свiдчив насамперед збiльшуючий елемент пасажирiв молдаван, а вiдтак специфiчний краевид середньоi Бессарабii, який вже з вiкна вагона можна запримiтити; пасма гiр, вкритих подекуди лiсом, чергуються з глибокими долинами, що зеленiють пасовиськами або високим комишем на мочарах.

Коли ж додати сюди бiленькi села, що, розбiгшись по долинах, попритулювались до гiр, то лишаться тiльки дрiбнички, доповнюючi лишень цей типiчний краевид.

…Аж тут, в самому осередковi, в самому серцi Бессарабii, я матиму змогу придивитися до цiеi цiкавоi краiни з ii природою, люднiстю, етнографiею».

Цей перiод життя та дiяльностi митець вiдобразив пiзнiше в оповiданнi «Для загального добра», яке було згодом вiдiслане на конкурс у журнал «Зоря» та вiдзначене редакцiйною премiею. В центрi гостросюжетноi розповiдi – доля молдавського селянина Замфiра Нерона iз села Джурджулешти: сумлiнно працюючи на своему винограднику, вiн зумiв досягти певного добробуту, i от нещастя – рослинна тля фiлоксера напала на його виноградник.

Зовнi ще здоровi, квiтучi лози, а корiння пiдточують паразити. У село прибувае Фiлоксерна комiсiя. Яку ж допомогу в цьому разi пропонуе держава селяниновi? Єдину – знищити роками виплекану лозу, щоб тля не перекинулася на виноградники iнших господарiв. Для загального добра, так би мовити. Це розоряе сiм’ю Замфiра Нерона.