Пилип Орлик

Мазепи, що складала як вiйськову скарбницю, так i приватне майно найбагатшоi в козацькiй державi людини (як свiдчить вiдомий сучасний iсторик Наталя Яковенко, враховуючи готiвку, золотi злитки й коштовне камiння, спадщина гетьмана оцiнювалася у величезну суму до 1,2 млн шведських рейхсталерiв), набувало бiльшого значення, нiж саме обрання наступника, адже надii на реванш украiнцiв у боротьбi з Московським царством значною мiрою залежали вiд наявностi грошей.

Для визначення долi цих статкiв була створена спецiальна, так звана Бендерська комiсiя, що складалася з польського генерала Станiслава Понятовського, шведського канцлера Генрiха Мюллера, камергера Клiнгерштiрна i радника фон Кохена.

На пiдставi свiдчення управителя Мазепиних маеткiв Бистрицького комiсiя вирiшила, що Мазепинi скарби е його приватною власнiстю, а отже, iх мае успадкувати небiж І. Мазепи (син його сестри) Андрiй Войнаровський. Карл XII пiдтвердив це рiшення, i в такий спосiб справу було раз i назавжди вирiшено. З тим мусила миритися й бендерська емiграцiя.

Хоча пiзнiше Бистрицький написав був листа Карловi XII, в якому засвiдчив, що подав неправдивi зiзнання. Але було вже запiзно.

Значно пiзнiше, в 1719 р., П. Орлик писав з цього приводу до шведськоi королеви Ульрiки Елеонори: «Войнаровський, наперекiр праву i звичаям, мав у своiх руках усi публiчнi фонди, завдяки ласцi i допомозi своiх приятелiв, яких вiн з’еднав собi пiдкупом. Я мовчав, хоч цiла моя iстота вояка протестувала проти цього мовчання».

П. Орлик не клопотався про ревiзiю Бендерськоi постанови, вiн наполягав тiльки на поверненнi шведським урядом тих сум, якi (i тут з боку родини Войнаровських були заявленi претензii) належали до державного скарбу, особливо ж тих 60 000 талярiв, що були колись позиченi І. Мазепою шведам з державноi каси в Будищах.

Величезнi грошовi статки так i не стали в пригодi небожу І. Мазепи. Як зазначае Наталя Яковенко, А. Войнаровський як потенцiйно небезпечна полiтична фiгура був у 1716 р.

з наказу Петра І викрадений серед бiлого дня в Гамбурзi, таемно перевезений до Санкт-Петербурга, а звiдти пiсля допитiв засланий у Якутськ, де i помер у 1742 роцi.

Пiсля вирiшення долi статкiв на черзi було обрання гетьмана, яке вiдбулося 5 квiтня 1710 р., тобто бiльш анiж через пiвроку пiсля смертi гетьмана Івана Мазепи.

Кандидатами на гетьманську булаву були Андрiй Войнаровський, прилуцький полковник Дмитро Горленко i генеральний писар Пилип Орлик.