Пилип Орлик

Кандидатура Дмитра Горленка як людини, що не мала особливоi популярностi, незабаром вiдпала, i зосталось два кандидати – генеральний писар Пилип Орлик i найбiльш улюблений родич Мазепи, його небiж Андрiй Войнаровський. За деякими даними А. Войнаровський, успадкувавши статки І. Мазепи, вiдмовився вiд кандидатури на гетьманство. За iншими – А. Войнаровський продовжував балотуватися, i попервах його пiдтримував шведський король Карл XII, однак дiзнавшись, що цей претендент не мае досвiду державного управлiння та не мае авторитету серед старшини, незабаром перенiс свою прихильнiсть до генерального писаря Пилипа Орлика.

Пилип Орлик теж вагався, чи ставати йому гетьманом без козацькоi скарбницi. Як не дивно, але пiдтримку П. Орлика шведським королем радiсно зустрiв i А. Войнаровський, який пообiцяв генеральному писаревi у разi обрання його на гетьманство заплатити йому 3000 дукатiв зi «спадку» свого дядька.

Хоч i з важким серцем, але П.

Орлик погоджуеться прийняти на себе гетьманство, яке, хоч i в емiграцiйних умовах, вимагало значних видаткiв: чого коштувала сама резиденцiя, зносини з чужими урядами, дипломатична праця в орiентальних умовах, серед туркiв i татар тощо. Як вiн писав у 1719 р.: «Я не просив собi гiдностi гетьмана, а прийняв ii з наказу його величностi i, не маючи публiчних фондiв для ведення справ, уклав у те власнi грошi». Погоджуючись на гетьманство, П. Орлик ставить перед королем вимоги обiцяти не складати зброi доти, доки Украiна не буде визволена iз «московського ярма» (термiн П. Орлика).

Отже, 5 квiтня 1710 р. (16 квiтня за н. ст.) козацька рада у м. Бендерах обрала гетьманом П. Орлика (1710–1742), який до того часу обiймав посаду генерального писаря. Цього ж дня приймаеться угода мiж гетьманом i козацьким товариством.

Очевидно, тодi ж було укомплектовано нову генеральну старшину. Генеральним обозним залишився Іван Ломиковський, що обiймав цю посаду ще за гетьмана І.

Мазепи, генеральним суддею став Клим Довгополий, генеральним писарем – Іван Максимович, генеральними осавулами – Григорiй Герцик i Федiр Мирович.

Особливо значими особами були: Кость Гордiенко, що стояв на чолi Вiйська Запорозького, i Дмитро Горленко, що був прилуцьким полковником з 1693 р. i користувався загальною повагою як найстарший полковник Гетьманщини в емiграцii.