Василь Симоненко

Хата стояла бiля шляху до Лубен, менша частина городу та саду бiля неi була на рiвнинi, а бiльша – в долинi, де протiкала рiчка Новачка. У народних переказах вiд сивоi давнини ii зображали не тiльки повноводною, а й судноплавною.

Прапрадiд В. Симоненка козак Федiр Щербань, за родинними переказами, був високий, кремезний, дуже чорнявий, розумний та мудрий, а ще й досить освiчений: обiймав посаду волосного писаря у волостi Тарандицi Лубенського повiту. Одружився з единою донькою в козацькiй родинi Сизоненкiв (Сизьонки) – дуже вродливiй Ганнусi Сизоненко i пристав до неi в прийми в село Бiiвцi Лубенського повiту.

Так започаткувалося вiдгалуження Щербанiвського роду в селi Бii?вцi.

Дати народження та смертi Федора та Ганнусi Щербанiв не збереглися: у XVIII ст. народилися, а у XIX ст. – пiшли iз життя. Проте в Новаках i Бiiвцях про них добре згадували ще довго, кажучи: «були хоч куди козаками». Своiм нащадкам вони передали козацьке завзяття, вроджену мудрiсть, а ще вроду та чорнявiсть.

Щербанi з давнiх-давен славились тим, що попри спокiйну вдачу, одразу давали вiдкоша всiм, хто наважувався несправедливо iх зачепити. Гiднiсть у роду цiнувалася дуже високо. Так було завжди, i це знали всi…

Федiр та Ганнуся Щербанi народили чотирьох синiв: Антона, Івана, Михайла й Трохима. Прадiд В. Симоненка наймолодший – Трохим – з’явився на свiт 1829 року i прожив коротке життя. Пiд час будiвництва хати тягав дубовi колоди, надiрвався й незабаром помер.

Йому не було й пiв сотнi лiт. Трохим Федорович Щербань походив на батька – кремезний, високий, дужий, мудрий. Одружився з високою, ставною, чорнявою та вродливою Варварою Максимiвною Остапенко.

За родинною легендою в неi зберiгалася царська грамота, отримана ii батьком за вiйськовi заслуги, яка давала йому право (прапрадiду В. Симоненка, Максимовi Остапенковi) бути дворянином. Згодом грамота перейшла на зберiгання до iхнiх синiв – Петра та Федора.

Але хлопцi не надали тому паперу нiякого значення, а коли згадали й почали шукати, то не знайшли.

Мати В. Симоненка, Ганна Федорiвна Щербань-Симоненко, яка померла на 90-му роцi життя, згадувала, як пiд час Першоi свiтовоi вiйни ii бабуся шукала гербову грамоту на приналежнiсть iхнього роду до дворянства. Імовiрно, дiд Трохим крутив iз того царського паперу цигарки-самокрутки.