Василь Симоненко

Унещасливило ii дитинство й рання смерть матерi, без любовi та турботи якоi вона залишилась у 15-рiчному вiцi.

Ганна Щербань мрiяла вчителювати. «Із самого малечку менi думалось вивчитися на вчительку. Закiнчила три класи церковнопарафiяльноi школи в Бiiвцях, а потiм до сьомого класу вчилась в ШКМ – школi колгоспноi молодi», – розказувала Ганна Федорiвна на схилi лiт. Наче все складалося щасливо – пiсля шкiльного навчання дiвчина вступила до Лубенського iнституту народноi освiти. Проте довго пробути iй тут не довелось

На шляху заповiтноi мрii юнки став закоханий у неi односелець Іван Перелай, теж студент.

Хлопчина так розпалився, що вирiшив Ганну взяти за себе. Однак дiвчинi вiн не подобався, а настирливi залицяння дедалi бiльше дратували. Тодi Іван вирiшив гордячку провчити – добився, що ii виключили з iнституту.

Дехто з дослiдникiв припускае, що ображений Іван повiдомив дирекцiю iнституту про дворянське походження Ганни, яка його ретельно приховувала. Також хлопчина мiг донести про перебування Федора Трохимовича у вiйську Симона Петлюри, що воював проти бiльшовикiв.

Тож довелося недавнiй студентцi повертатися до своiх рiдних Бiiвцiв. «Ну, що було робити? Знову пiшла до школи – закiнчила восьмий клас в Тарандинцях. Це там, де мiй Вася закiнчив десятирiчку. Там же я два роки вчилася в школi крою i шиття. Спасибi батьковi – продав корову та купив менi швейну машинку», – згадувала Ганна Федорiвна. Вона мрiяла стати вчителькою, а пощастило тiльки повчитися на курсах крою й шиття.

На старенькiй зiнгерiвськiй швейнiй машинцi шила весь одяг синовi (крiм пальта) й обшивала односельцiв, заробляючи на хлiб дитинi й старому батьковi.

Якщо хтось журився, що малувато тканини, йому говорили: «Понеси шити до Гальки (Ганни Федорiвни), вона пошие так, що i гарно буде, i тканини вистачить, i одiж буде не тiсною». Майстриня до глибокоi старостi «шила усе сама – крiм пальта». Називала машинку своею годувальницею. Вона була дуже схожою на свою бабцю Варвару Максимiвну: спокiйна, урiвноважена, сильна духом i з великою жадобою до знань.

Варвара Максимiвна також прищепила своiй онучцi пошану до народноi медицини, тому вона й товаришувала з сiльським знахарем Лаврiном Садовим, який був свекром Онисi, яку Василь Симоненко увiчнив у вiршi «Баба Онися».

Матерi Василя Симоненка також генетично передалися мистецькi здiбностi роду. Тому Ганна прагнула духовного зростання. Ставши на порi, володiла гроном талантiв.