Василь Симоненко

 Симоненко «Матерi»

У родинi Федора Трохимовича та Варвари Прокопiвни Щербань року 1910-го, мiсяця вересня, у 16-й день знайшлася дiвчинка, яку нарекли Ганною. Батько постiйно пропадав на роботi, а мати дiвчинки мала хворе серце, тому передовсiм вихованням доньки опiкувалася бабуся – Варвара Максимiвна Остапенко-Щербань. Бабця Варвара знала силу-силенну цiкавих iсторiй i Ганнуся залюбки слухала ii оповiдки. Таке спiлкування спонукало дiвчинку прислухатися до мови односельцiв, придивлятися до обрядiв, заучувати народнi пiснi, навчатися рiзних способiв лiкування.

Серед однолiткiв ii вирiзняла добра пам’ять i спостережливiсть. Вона дуже любила народну мудрiсть. Багато всього, що живе в украiнському народовi, знала вiд свого батька, Федора Трохимовича, дещо вiд бабусi, Варвари Максимiвни, односельцiв, зокрема вiд Садового Лаврiна – свекра знаменитоi баби Онисi. Дiд Лаврiн був живою скарбницею всього народного.

Згодом Ганна Федорiвна збере чимало прислiв’iв, приказок та примовок, записавши iх в окремий зошит пiд назвою «Перлини помiж людей».

Своi записи вона спорядила словами: «Люди народжуються i вмирають, а прислiв’я летять через цiлi столiття. Нiхто не знае, хто перший випустив цю пташку, що мае такi мiцнi крила».

Перлини народноi мудростi, що записала Ганна Федорiвна, мають непересiчне значення. Вони тi промiнчики, якими висвiчуе поезiя ii сина. Ось звiдки черпав мудрiсть та образнiсть вiчно молодий витязь украiнськоi лiтератури, ось звiдки його велика любов до рiдноi мови, яку вiн, помноживши на свiй талант, передав людям у чистих гранях поезii.

Розгорнiмо й ми цей зошит та прочитаймо, що: «Багатство тимчасове, а горе вiчне. Батiжок купив, а конячку – потiм. Важко дише, та казна чи вмре. Гiсть недовго буде, та багато побачить. Два коти в мiшку не помиряться. Збираеться, як свекор пелюшки прати. Краса до вiнця, розум – до кiнця. На проханого гостя треба багато мiсця. Не радiй, як знайдеш, не плач, як загубиш.

Не сокира теше, а майстер. Ой, як менi набридло лагiдною бути, хоч би хутчiй замiж вийти. Пройшла, як свиня, то хоч би хрюкнула. Радуйся, макогоне, бо макiтра трiснула. Скiльки не плач, золота сльоза не випливе».

Дитинство матерi В. Симоненка припало на вихори Украiнськоi революцii, братовбивчого протистояння та роки утвердження бiльшовицькоi влади з ii комунiстичними експериментами на селi та боротьбою з упокоренням украiнського селянства.