Василь Симоненко

Так бувало скрiзь, коли вiн працював фiнагентом (зразу пiсля революцii), землемiром, рахiвником чи секретарем сiльради»[2 - Сом М. З матiр’ю на самотi. – К.: Смолоскип, 2005 – С. 16.].

Своi рiзнобiчнi знання, мудрiсть життевого досвiду передав единiй дочцi Ганнi Федорiвнi, а згодом i внуковi – Василевi Симоненковi. Та не тiльки до наук мав талант Федiр. Разом iз братом Петром вони багато вишивали й рушникiв, i сорочок, бо iхнi сестри Катерина та Одарка, якi мали б це робити, – померли. Причому не тiльки хрестиком, а й лиштвою, рiзними прутиками, вирiзом та вирiзовкою.

Одружився Федiр Трохимович Щербань 1904 року з напiвсиротою Варварою Потапiвною Сурмило (народилась у груднi 1875 р.) з села Калайденцi. Вона теж походила iз заможноi козацькоi родини. «Моi батьки, – пригадувала мати В. Симоненка Ганна Федорiвна, – Федiр Трохимович та Варвара Потапiвна – замолоду обое були високими, ставними та вродливими. Як проходили по селу, то всi бiiвчани заглядалися iм услiд…». Варвара Потапiвна Сурмило-Щербань мала дуже густе темно-каштанове волосся, а ii довгi коси досягали нижнього рубця довгоi спiдницi.

Могла iх розчесати тiльки гребiнкою, якою микають мички з конопель та льону для прядiння.

Варвара Потапiвна мала добру й щедру вдачу. Дуже любила дiтей – i своiх, i чужих. «Дядина Варвара Потапiвна, – згадувала Марiя Петрiвна Щербань, – так гарно вив’язувала дiвчат шовковими хустками, що до неi в свята iшли всi дiвки. Так вив’язувати в с. Бiiвцi бiльше нiхто не вмiв. Тодi спецiально для вив’язування були дуже гарнi хустки з натурального шовку з чорною основою i темно-червоним пiтканням, з синьою основою i рожевим пiтканням».

Федiр Трохимович та Варвара Потапiвна мали чотирьох дiтей: Мелашку, Михайла, Павла i Ганну. Залишилась одна донька – Ганна Федорiвна Щербань. Вона згадувала: «Були в мене сестри i брати, але померли ще дiтьми. Рано – у сорок два роки не стало моеi матерi. А батько дожив до глибокоi старостi. Помер вiн у 1949 р. – на 76 роцi життя».

Федiр Трохимович вдруге не одружувався.

Пояснив дочцi: «Яку жiнку я не вiзьму, вона тобi матiр’ю не буде. Тож будемо якось жити самi, без мачухи». Вiн дуже любив i жалiв свою едину доньку Ганну.

Приблизно 1925 року на своему дворищi Федiр Трохимович побудував нову хату. У цiй хатi народився Василь Симоненко.

II

Василева Мама

Я хотiв би, як ти прожити.

Щоб не тлiти, а завжди горiть,

Щоб умiти, як ти любити,

Ненавидiти, як ти умiть.

    В.