Усі гетьмани України. Легенди. Міфи. Біографії

А тодi, повернувшись додому, Сагайдачний лежав прикутий хворобою до лiжка, не маючи нiякоi надii на одужання. Як минали останнi днi козацького гетьмана, про що вiн у той час думав i якими переймався турботами? В iсторичнiй лiтературi щодо цього склався певний стереотип, який до кiнця не подоланий i сьогоднi. Мовляв, Сагайдачний вже не мiг вийняти з пiхов шаблю на захист Украiни, але ж мав славу i незаперечний авторитет полководця i тому не марнував останнi днi свого життя i писав до польського короля листи з полiтичними вимогами.

Подiбна точка зору про те, що «годилося» робити Сагайдачному на смертному одрi, сформувалася, очевидно, пiд впливом лiтопису С. Величка, в якому наведенi останнi листи Сагайдачного до польського короля. Так, у передсмертному листi Сагайдачного до Сигiзмунда III (березень 1622 року) гетьман нiбито вимагае вiд короля видання спецiального унiверсалу, який би убезпечив козакiв од утискiв шляхти i назавжди покiнчив з унiею. Але постае питання: чи iснував такий лист? Можливо, так само, як i багато iнших документiв, що увiйшли до лiтопису С.

Величка, вiн був вигадкою козацького лiтописця. Бо тяжко хворому гетьману було вже не до земних турбот. Гетьман помирав. Це зрозумiв i вiн сам, i тi, хто його оточували.

За п’ять днiв до кончини гетьман склав заповiт, за яким великi суми грошей одписав Львiвському братству (1,5 тисячi польських злотих «на науку i на цвиченья бакаляров учоних»), Киiвському братству, рiзним церквам i монастирям.

Петро Конашевич-Сагайдачний пiшов з життя 10 квiтня 1622 року. Ховали його на територii Братського монастиря. Попрощатися з колишнiм гетьманом прийшло дуже багато людей. Змiнюючи один одного, 20 учнiв Киiвського колегiуму читали панегiрик, складений для цього випадку К. Саковичем. Звучали слова, що прославляли визначного козацького органiзатора i полководця, далекоглядного полiтика i щедрого мецената. Зокрема, «спудей» Матвiй Кiзимович подякував гетьману за безкорисливе пожертвування нажитого багатства на громадське добро.

Вiн нагадав присутнiм про пiдтримку, яку виявив Сагайдачний Киiвському братству, коли записався до нього разом з усiм Вiйськом Запорозьким:

Таж краще голови покласти за отчизну,

Нiж лютим ворогам дiстаться в даровизну,

Бо хто за рiдний край не хоче помирать,

Із рiдним краем той сам мусить погибать.

Тож Сагайдачний наш волiв прийняти рани,

Нiж християнський люд вiддати вiд посани.