Усі гетьмани України. Легенди. Міфи. Біографії

Коли в серпнi 1648 року до нього прибули польськi посли, то спочатку вiн погрожував iм смертною карою за те, що вони перед тим писали до нього «неучтивi» листи. Однак уже наступного дня вiн вибачився за своi дii i спокiйно розпочав переговори. Холеричнiсть Богдана також засвiдчували росiйськi посли Ф. Бутурлiн i В. Михайлов. У 1657 роцi вони повiдомляли царю, що гетьман дуже невдоволений мiжнародною полiтикою Росii: «А гетьман Богдан Хмельницький як шалений, який з розуму зiйшов, заволав i мовив: “…уже дiти, про те не печальтеся! Я то вiдаю по тому учинити – треба вiдступитися вiд руки царськоi величностi!” І запалився так, як не годиться православним християнам поступати».

Джерела засвiдчують, що в жовтнi 1653 року у Чигиринi Хмельницький власноручно «вийняв шаблю i порубав черкаського полковника Єська» за неповагу, виявлену до гетьмана. Цiкаво, що вiдразу пiсля прикрого випадку «гетьман до козакiв поклонився тричi до землi i велiв iм дати бочку меду». Отже, як бачимо, жорстокiсть (хоча i необхiдна) межувала у даному разi з деякою м’якiстю характеру володаря Украiни.

Сильний i вольовий характер гетьмана проявлявся у багатьох життевих ситуацiях. Коли в червнi 1657 року до Чигирина приiхали посли вiд Шведського королiвства, то вже тяжко хворий Б. Хмельницький, як свiдчить сам посол, «незважаючи на свою слабiсть, велiв перенести себе туди (до кiмнати переговорiв), щоб мати зi мною (шведським послом) розмову». Далi представник Швецii дивувався тому, що Хмельницький у такому важкому станi «привiтав мене дуже люб’язно i випив бокал за здоров’я Вашоi Королiвськоi Милостi (Карла X Густава.

– Авт.)».

Невибагливiсть у побутi та скромнiсть в етикетi Б. Хмельницького пiдкреслювали багато сучасникiв, зокрема венецiанський посол Альберто Вiмiна, який зустрiчався з гетьманом у 1650 та 1656 роках. Пiдсумовуючи своi враження вiд зустрiчей, вiн писав: «Усiм, хто входить до його (Хмельницького. – Авт.) кiмнати, вiн тисне руку i всiх запрошуе сiдати, коли вони козаки.

У цiй кiмнатi немае нiякоi розкошi, стiни позбавленi всяких прикрас, за винятком мiсць для сидiння. У кiмнатi знаходяться тiльки грубi дерев’янi лави, вкритi шкiряними подушками… Дамаський килим простягаеться перед невеликим лiжком гетьмана, в головах його висить лук i шабля, едина зброя, яку вiн звичайно носить… Гетьман передбачливо прикрасив так свое житло, щоб пам’ятати про свое становище i не впасти в надмiрну гордiсть.