Гра у відрізаний палець

О пiв на десяту, коли «дорога життя» вже спустiла, i тiльки декiлька сусiдських хлоп’ят iз пластмасовими автоматами в руках грали на ii узбiччi в «нових росiян», Вiктор узяв мобiльний телефон i подзвонив удовi Броницького.

Твердо та ввiчливо вiн запросив ii на каву, попросив спуститись о десятiй на вулицю i, не давши iй часу на вiдповiдь, попрощався.

Коли червона «мазда» зупинилася бiля другого пiд’iзду вiдомчого «генеральського» будинку, вдова Броницького вже сидiла на лавцi в довгiй чорнiй спiдницi та блузцi смарагдового кольору.

У руках вона тримала маленьку сумочку.

На «мазду» вона не звернула уваги, поки з неi не вийшов Вiктор. З ii реакцii можна було легко зрозумiти, що слiдчого вона чекала скорiше побачити пiшим або в крайньому разi на пом’ятих «Жигулях», анiж на новенькiй iномарцi.

Вiктор, вiдзначивши подумки ii здивування, всмiхнувся. Привiтався i, тримаючи дiловий ритм, одразу вiдчинив iй дверцi машини.

– А в газетах пишуть, що в мiлiцii поспiль убогiсть, – мовила Броницька, дивлячись на слiдчого, який iй раптом здався симпатичнiшим, анiж уперше.

«Перше враження часто оманливе», – подумала вона, згадавши про день знайомства зi своiм майбутнiм чоловiком.

Бар «Сивий кiт», мабуть, щойно вiдчинили. Сходинки були ще мокрими вiд ганчiрки прибиральницi. Всерединi – нiкого. Тiльки молода барменша, яка знову перестаралася з косметикою.

«Зарано встае», – подумав про неi Вiктор.

Галантно всадовив Броницьку за той же кутовий столик, за яким вiн сидiв тут iз Дмитром.

– Каву? – запитав удову.

– І коньяк, – додала вона, всмiхнувшись. Уже в першi хвилини розмови Вiктор оцiнив правоту «мобiльного» Георгiя, що подзвонив уночi. Дiйсно, заданий уранiшнiй ритм уже приносив своi плоди. Броницька була в мiнорно-романтичному станi, але при цьому часто всмiхалась i, як здавалося Вiктору, кокетувала з ним. При цьому спокiйно, мовби мiж iншим вiдповiдала на його запитання. І вiдповiдала по-справжньому.

Вiн уже дiзнався про тих старих друзiв ii чоловiка, якi зникли пiсля переходу його на роботу в апарат президента. Зникли вони не просто так – виявляеться, в штабi стався переполох, якесь просочування iнформацii. Назрiвав великий скандал, i його намагалися зам’яти. Врештi-решт, зам’яли, але в результатi цього «заминання» один полковник наклав на себе руки, пропала безвiсти вiльнонаймана секретарка i трое людей iз командування штабом опинились у Москвi.