Гра у відрізаний палець

Нiк здивовано глянув уперед по ходу машини i дiйсно побачив бiля бровки великий напис на картонi «РАКИ», пiд яким стояли два вiдра. Поряд на розкладному стiльчику сидiв хлопець у плавках i сонцезахисних окулярах.

– Почому? – запитав Іван Львович, вийшовши з машини.

– Полтинник штучка.

Нiк теж вийшов, хотiлося розiм’яти ноги, що затерпли. Заглянув у вiдро. Воно було повне – чи то торгiвля не йшла, чи то хлопець щойно тут улаштувався.

– Двадцять штук, – Іван Львович простягнув хлопцевi купюру.

Через десять хвилин машина виiхала за межi мiста.

Обабiч дороги зеленiв лiс, стрункi високi сосни виступали iнодi з нього, як поодинокi фiгури.

Очi Нiка вiдпочивали на зеленi, що проносилася повз машину. Це був абсолютно iнший свiт, справжнiй свiт, у якому все було наповнене життям, – i люди, i земля, i навiть вiдра бiля бровки дороги. Нi, випадок – бог життя! Це точно. Цю приказку Нiк «узяв на пам’ять» у приятеля Олекси, загиблого пiд час першого вiдрядження. Дiло було в Заiрi, в iхнiй групi прилетiли двадцять трое людей, а повернулися одинадцятеро.

Теж – випадкова рiч. Групу роздiлили на двi – потрiбно було провести переговори про постачання зброi з двома групами повстанцiв. Олекса поiхав перекладачем у першому мiкроавтобусi, Нiк – у другому. Потiм повiдомили, що перший мiкроавтобус пiдiрвався на протитанковiй мiнi. Ось i вся iсторiя. Випадок – бог життя.

Лiворуч з’явилась акуратна двометрова зелена огорожа. Шофер пригальмував i зупинився перед такими ж зеленими ворiтьми, на яких було написано «26-й км».

– Ну як? – запитав Іван Львович, показуючи поглядом на дерев’яний фiнський будиночок, до якого вiд дороги вела посипана гравiем стежина. – Тут ранiше партбоси вiдпочивали, а тепер усе по-iншому. Ходiмо!

У будинку було три кiмнати, кухня та веранда. Показавши все Нiку, Іван Львович усiвся на канапу i перевiв подих.

– Ну от, тепер каструлька з водою на плиту для наших ракiв i пиво з холодильника, ать-два! – жартiвливо сказав вiн пiсля паузи.

Поки Іван Львович порався на кухнi, Нiк перенiс своi двi валiзи у спальню i квапливо перебирав речi, намагаючись згадати, куди вiн поклав заготовлений для Івана Львовича подарунок. Нарештi рука сама наткнулася на загорнутий у шматок шкiри старовинний турецький ятаган, куплений колись на самаркандському базарi.

Іван Львович повернувся з кухнi з пивом i склянками. Нiк зустрiв його з блискучим витончено викривленим клинком у руках.