Гра у відрізаний палець

 – Уяви собi: зрiст сто вiсiмдесят два, коротке чорне волосся, вiк – сорок п’ять, неодружений, люблю вiскi з льодом, не палю, вранцi бiгаю по п’ять кiлометрiв. Вистачить?

– Так. Я не це мав на увазi.

– Я знаю.

– А ще питання можна?

– Запитуй!

– Навiщо менi потрiбно було iздити в аеропорт уночi? Адже група захоплення i так знала, що робити!

– Так, знала. Але вона не знала, хто у них шеф! Тепер знае. Запам’ятай, я нiколи не пораджу тобi робити те, що не мае сенсу. Навiть якщо ти не бачиш у чомусь сенсу, це не означае, що його немае! Як самопочуття?

– Нормально.

– Тодi телефонуй удовi й домовляйся про термiнову зустрiч!

Пiсля дзвiнка вдовi Броницького день понiсся, як потяг, що летить пiд укiс. За пiвгодини розмови з жiнкою, що зрадiла можливостi поховати чоловiка, Вiктор дiзнався значно бiльше, нiж розраховував дiзнатися. Записав московську адресу й телефон Максима Івiна, номери телефонiв двох iнших друзiв Броницького, що теж перебралися в бiлокам’яну. Дiзнався, що син вiдлетiв у Англiю пiсля гучного скандалу з батьком навiть не попрощавшись.

Хоча в аеропорт його вiдвозив шофер Броницького. Дiзнався, що за кiлька днiв до смертi вiдставного генерала до Киева приiжджав Максим Івiн. Додому до них вiн не заходив, зупинявся в готелi. Сам Броницький iз ним як мiнiмум один раз зустрiчався i принiс од нього подарунок дружинi – набiр духiв «Ів Сен-Лоран».

Ще до обiду Вiктор устиг сiсти в кабiнетi й детально записати всi новi вiдомостi. Переписав зiм’ятого папiрця та московськi телефони друзiв Броницького.

Пiсля цього, заглянувши до стажистiв, викликав найохайнiшого на вигляд до себе в кабiнет. Дав завдання зiбрати в усiх киiвських ресторанах меню за двадцяте травня.

– А як я всi цi ресторани знайду? – запитав приголомшений завданням стажист.

– За довiдником. У майора Криська попроси «Увесь Киiв», там адреси й телефони. Склади список ресторанiв i перевiренi викреслюй! Звертай увагу на млинцi з червоною iкрою! Впораешся, далi працюватимеш зi мною по вбивству.

– По вбивству? – Очi стажиста спалахнули.

Розвернувшись, вiн попрямував до дверей кабiнету Криська.

– Зажди! – гукнув йому Вiктор.

Стажист обернувся.

– Тебе як звати?

– Занозiн. Михайло Занозiн! – вiдрекомендувався стажист.

– Доповiдатимеш кожнi три години. Якщо мене немае – залишиш на столi записку! Зрозумiв?

Повернувшись до себе, Вiктор знову розкрив справу. Вiдклав фотографii вбiк. Дiстав чистий аркуш паперу. Зверху по центру написав «Броницький».