Гра у відрізаний палець

Вiн допив портвейн, увiмкнув телевiзор i прилiг на лiжко Сахна – все-таки звiдти дивитися телевiзор було зручнiше.

Вiн i заснув пiд якусь безглузду нiмецьку пiсеньку у виконаннi товстоногоi нiмкенi, одягненоi в коротку салатну сукенку в червоний горошок.

22

У Москвi стояла спека. Вiктор, що не виспався через нiчнi митнi нишпорення спочатку украiнцiв, потiм росiян, дивився на платформу Киiвського вокзалу, що зупинилася за вiкном купе, затьмареним поглядом. У купе до Калуги з ним iхав сусiд – молодий комерсант, який пiвдороги доводив Вiктору, що скоро життя стане кращим.

Усе б нiчого, тiльки ж Вiктор iз ним не сперечався. Вiн тiльки кивав i пiддакував, а комерсант i випив-то майже нiчого – двi пляшки пива, купленi в буфетi потяга, поводився ж, немов декiлька склянок горiлки хильнув. Пiсля Калуги Вiктор спав мертвим сном i майже проспав прибуття потяга в столицю колишнього Союзу. Тiльки глухий механiчний голос вокзальних оголошень розбудив його.

Вокзал гудiв суетним життям, не зважаючи на те, що була субота – день не дуже популярний для подорожей.

Вiктор швидко одягнувся. З жахом помiтив, що знята з вечора «тетешка» разом iз плечовою кобурою пролежала всю нiч пiд столом у сумцi з незакритою блискавкою.

По спинi пробiг холодок, коли вiн згадав, як уставав двiчi вночi, а митники пiднiмали пiд ним полицю i заглядали в усi кутки купе. Здавалося, що тiльки вiдкритою сумкою – вона стояла пiд столом, – вони не поцiкавились. А що було б, якби знайшли? Адже вiн тепер за кордоном, i його посвiдчення з тризубом тут могло б викликати хiба що скептичну посмiшку.

Навряд чи хто-небудь подумав би, що воно надае право на ввезення в Росiю пiстолета.

Але, слава богу, кордон тепер далеко позаду. Можна вiдволiктися вiд непотрiбних хвилювань i зосередитися на майбутнiх двох днях. Спершу – в готель.

Разом iз квитками Вiктор отримав у райвiддiлi вiд кур’ера в цивiльному конверт iз вiдрядними. Вiсiмсот тисяч рублiв. Звучить, як цiле багатство. За два днi вiн, мабуть, i половину цiеi суми не витратить…

Проте iлюзii розсiялися через пiвгодини, коли вiн заповнив аркуш прибуття в готелi «Киiвська».

Реестраторка, забравши у Вiктора аркуш прибуття та паспорт, виписала готельний пропуск. Записала прiзвище в зошит.

– На скiльки днiв? – запитала, пiдвiвши пiдведенi синiм очi.

– Поки що на добу.

– Тодi завтра до одинадцятоi пiдiйдете i скажете, подовжуете чи нi. Якщо нi – до дванадцятоi треба буде звiльнити номер i заплатити.