Добрий ангел смерті

Та й той факт, що на менi вони навiть погляду не затримували, показував, що нi вiд самотностi, нi вiд недостачi нових облич вони не страждали.

Я прилiг грудьми на бортик i дивився на сiруватий берег, що пропливав далеко. Припухле червонувате сонце висiло на краю неба по iнший бiк корабля, i тому тут особливо вiдчувалося наближення вечора. Внизу срiблилася вода. Було спокiйно i в повiтрi, й на душi. І люди, вiдгупавши взуттям по лункому залiзу палуби, розiйшлися по мiсцях, де мали намiр чи то випити, чи просто поговорити.

Набравшись вiд вологого вечiрнього повiтря свiжостi, я повернувся в каюту. Ми знову iли консерви, пили потихеньку горiлку, запиваючи водою. І Даша знову ненав’язливо розповiдала про трудовi буднi.

– Завтра запускаем холодiльний конвеер i консервную лiнiю, – говорила вона твердим голосом. – В холодiльнiке риби дня на четире работи, как раз, пока начньом прiйом свежей – холодiльнiк опустошiм. Тонн десять консерв закатаем… Жаль, што в холодiльнiке однi сельдевие… Єслi i попадьотся какая белужка – кто ейо заметiт, тот i стащiт.

– Нет, – я хитнув головою. – Я хочу посмотреть форт Шевченко… по ево местах побродiть…

– А он у вас што? – запитала Даша.

– Да так, поет, борец за нацiональную iдею…

– Вроде Жiрiновсково?

– Нет, он бил тiхiй, спокойний. Стiхi пiсал про женщiн… такiе, с жалостью…

– Чо, ему женщiн, што лi, жалко било?

– Било, – пiдтвердив я.

– Інтересно, – щиро мовила Даша. Замислилась. – Я вообще-то стiхi не чiтаю. Про Анжелiку чiтала несколько кнiг i «Мать» Горьково. Горькiй мне больше понравiлся, но «Анжелiка» – увлекательней. Не помню, кто ейо напiсал… А стiхi я i в детстве не любiла. Только когда Роберт Рождественскiй по телевiзору чiтал – слушала. Но ето ж только по восьмим мартам он чiтал…

Вона позiхнула, прикривши рот долонею.

– Што-то спать хочется, – поволi мовила втомленим голосом.

Потiм, не звертаючи на мене нiякоi уваги, зняла з себе ситцевий у збляклих квiточках халат i залишилася в трусах-шортах бежевого кольору та в ситцевому лiфчику, теж у квiточку.

– Свет виключi! – попросила вона. – І водку допей, еслi можеш. Нехорошо сльози оставлять…

У пляшцi дiйсно залишалося на денцi, i я вилив залишки горiлки у свою склянку. Потiм вимкнув свiтло i зi склянкою в руцi пройшов внутрiшнiм коридором на палубний периметр.