Добрий ангел смерті

– Пойду курну, – Даша пiдвелась i, прихопивши з собою двi порожнi консервнi бляшанки, вийшла з каюти.

Заштормило годинi о восьмiй. Заштормило раптово i сильно. Даша вже лежала на койцi, а я стояв бiля борту, мiцно схопившись за нього руками. Дивився на чорнi асфальтовi хвилi, що здiймалися на кiлька метрiв. Цi хвилi не били в борт, як я спочатку чекав, а намагалися виштовхнути плавучий рибзавод iз води. Спочатку вони це робили м’яко i легко, але вже через короткий час, набравши силу, заходилися пiднiмати i кидати його, як iграшковий кораблик, i я, злякавшись i ледве не впавши за борт, вiдступив, зачинивши за собою важкi залiзнi дверi з бiчними затискачами.

Повернувся в каюту.

Даша, здавалося, спала, хоча звичайного ii хропiння чутно не було. У всякому разi нiяких звукiв вона не видавала, лежала обличчям до стiни. Каюта хиталась, i я хитався разом iз нею, утримуючи рiвновагу. Швидко роздягнувся, лiг пiд ковдру, але майже зразу штормовий удар скинув мене на пiдлогу. Я схопився за залiзну нiжку столика.

Пiдвiвся i знову лiг на койку. Але хвилин через десять черговий удар знову скинув мене на пiдлогу.

– Ідi сюда, котiк! – м’яко пролунав голос Дашi. – Ти больно льогкiй, с такiм весом сам на койке не удержiшся!

Ось тодi я i зрозумiв причину огрядностi й округлостi бiльшостi жiнок, якi працювали на рибзаводi. Я зi своею ковдрою перебрався на Дашину койку, i хоч було там тiсно, виявилося, що «цей бiк каюти найменш небезпечний при артобстрiлi». Та й Даша обняла мене своею важкою рукою, ласкаво утримуючи мое легке тiло i захищаючи цим вiд грiзного каспiйського шторму.

Прокинувся я, весь просочений теплом Дашi i запахом риби, який чомусь видiляли ii пахви. Даша солодко спала, i менi не хотiлось ii будити. Тому я лежав нерухомо. А щоб звiльнити себе вiд запаху риби – пiдсунув пiд нiс долоню лiвоi руки. Тепер, в оточеннi запаху корицi, нiщо мене не дратувало.

20

Шторм заспокоiвся до полудня наступного дня. Його змiнив по-вiйськовому одноманiтний рух безкiнечних невисоких хвиль.

Хвилi цi були слабкими i навiть своею масовiстю не могли змусити рибзавод захитатися. Вiн упевнено плив у своiх виробничих справах назустрiч подальшим трудовим успiхам, якi, мабуть, приемно виокремлювалися на тлi конвеерноi монотонностi його життя. Його подвiйний рух досi вражав мене. Саме поняття плавучого або мандрiвного заводу, незважаючи на свою очевиднiсть, було для мене чимось фантастичним.