Добрий ангел смерті

Я перетягнув своi речi нагору, на це дивне кам’яне пiдвищення, як виявилось, укрите теплим пiском. Озирнувся на всi боки. Присiв на пiсок поряд iз рюкзаком i канiстрою. Надi мною свiтило сонце, i вiтерець, який нiс у собi запах Каспiю, сушив мое волосся. Йти нiкуди не хотiлося. Не було в мене нi компаса, нi взагалi якихось знань про пустелю. Зате була вода i рибнi консерви, але одне не замiнювало iншого. Треба було налаштовувати себе на прийняття рiшення, але я розумiв, що нiяка логiка менi не пiдкаже – в якому напрямку йти.

Треба було запитати у Марата або Степана, але у мене просто не вистачило на це розуму.

«Гаразд, поки що пiду вздовж берега, – вирiшив я. – Може, куди вийду?! Але спочатку треба висохнути…»

Я лiг на теплий пiсок, повернувся на бiк. Усе одно було якось неприемно в мокрому одязi. Я встав, роздягнувся догола – лише годинник на руцi залишив – i, розклавши одяг на пiску, прилiг поряд i вiдчув себе господарем величезного нудистського пляжу.

21

Прокинувся вiд спеки.

У перегрiтiй сонцем головi повiльно бродили немов оплавленi думки. Це було схоже на тепловий удар. Я дотягнувся до футболки i накинув ii на голову.

Одяг мiй повнiстю висох. Я струснув джинси, i пiсок легко з них обсипався. Але уявити собi, що в таку спеку я надягаю джинси, було важко. Подивився на сонце – воно висiло майже по центру неба.

Глянув на годинник i побачив пiд склом воду, пiд якою обидвi стрiлки застигли на дев’ятiй ранку – часу моеi висадки на цей берег.

«Ну от, – подумав, – наближаюся до умов Робiнзона…» Поступово моя голова, вкрита футболкою, охолола, i думки знову набули прочитувальноi форми i розмiреного ритму. Я зiбрав увесь одяг у рюкзак, надiв тiльки спортивнi труси на випадок непередбаченоi зустрiчi. Хоча кого я мiг тут збентежити – навiть уявити важко. Рiшуче озирнувся i, закинувши важкий рюкзак на спину, а в праву руку взявши канiстру з теплою водою, пiшов майже по краю кам’яного плато, що утримувало пiсок вiд сповзання в Каспiй.

Пiшов слiдом за шхуною «Старый товарищ», яка давно вже перепливла горизонт.

Лiнiя берега, що повторювала край кам’яного плато, була порiзаною i нерiвною. Я швидко зрозумiв, що iнодi мае сенс зрiзати кути, якими плато вклинюеться в води Каспiю. Заощадивши сили на цих кутах, я пройшов не менше кiлометра перш, нiж вiдчув бiль у плечах i втому ступнiв, якi не звикли до руху по гарячому ворушкому пiску.