Добрий ангел смерті

– Слава Гершович… Царство йому небесне…

– Вiн що, помер?

– Убили… Струмом убили. – Старий скорботно схилив голову. – Хороший був хлопець! Свiтла голова. Ще до цих Кашпiровських i екстрасенсiв вiн усе про цi штуки знав… Тому його й убили…

Туман знову закружляв навколо моеi голови.

– До чого тут «Кобзар» до екстрасенсiв? – запитав я, перебуваючи вже в цiлковитому невiданнi.

– Ну привiт! – Старий подивився на мене, як на iдiота. – А що таке, по-вашому, висока лiтература? Просто лiтери та метафори? Це ж i е засiб передачi духовного струму, як би провiдник! Захотiли зарядитися похмурою глибокою енергiею – розкрили книжку Достоевського.

Захотiли очиститись i побути в проясненому станi – берете в руки прозу Тургенева… Це iдiоти типу Кашпiровського перетворили все на лiкування геморою по телевiзору! Але, повiрте, свято Святого Йоргена вже закiнчуеться, i знову залишиться лiтература як единий провiдник будь-якого виду бiоенергii.

– Ну а яку енергiю передае «Кобзар»? – запитав я.

– Про це краще запитати Гершовича… Але там, я вам скажу, справа серйознiша, з цим «Кобзарем» i з самим Шевченком… Там така справа… Ну, через це його i вбили…

– Через що?

Старий допив вино.

Знову погладив себе по колючому i в’ялому пiдборiддi.

– Через те, що Гершович обчислив, де сховано щось дуже цiнне для украiнського народу… Ви це так не зрозумiете! І не думайте, що я з розуму вижив! Був би зараз живий Гершович – вiн би вам за п’ять хвилин усе пояснив!

– Ну а рукописи якiсь цього Гершовича залишилися? – з надiею запитав я.

– Рукописи? Був один рукопис i лист у нiм… – Старий закивав у такт власним словам. – Ми iз Львовичем рукопис йому в труну пiд голову поклали…

– І не читали?

– Нi. Вiн так попросив. Вiн нам багато розповiдав, все, про що думав, розповiдав. І лист цей ми бачили. У листi й говорилося про це, про заритий… Самого Шевченка лист, iз Мангишлаку… Може, через листи його вбили?! Адже тiеi ночi, а це був шiстдесят сьомий рiк, коли його вбили, хтось i в квартиру його залазив.

Кришталеву вазу вкрали, перевернули все догори дном… А теку не знайшли! Вiн ii у Грицька, чоловiка своеi сестри, ховав. Це вже потiм ми ii у Грицька взяли i йому в труну пiд голову поклали.

– У Григорiя Марковича?

– Ну так! – Очi у старого Клима раптом загорiлись. – Так ви Григорiя Марковича родич?

– Так нiчий я не родич! Менi просто цiкаво.

– Ну, за «просто цiкаво», юначе, можна дорого заплатити! Останню фразу старого я пропустив повз вуха.