Пікнік на льоду

Витяг звiдтiль термос i двi пластмасовi чашки.

– Почнемо з кави! – сказав вiн.

Кава виявилася соложавою, але на морозi пилася приемно, iз задоволенням.

– А я нiчого не здогадавсь узяти… – з жалем у голосi визнав Вiктор, грiючи долонi об чашку з недопитою кавою.

– Дарма, iншим разом ти вiзьмеш. Коньячку хочеш?

Доливши в каву коньяку, Сергiй засунув пласку пляшечку до кишенi куртки.

– Нумо, – вiн пiдняв чашку. – За все краще!

Вони випили, i тепло проникло в iхнi тiла й думки.

– Слухай-но, вiн там не утоне? – запитав Сергiй, показуючи поглядом на широку ополонку.

– Не повинен… – Вiктор знизав плечима. – Я, власне, нiчого про пiнгвiнiв не знаю… Шукав якiсь книжки, але не знайшов…

– Якщо менi щось трапиться, я тобi дам! – пообiцяв Сергiй.

Вiктор почав хвилюватися. Озирнувся навсибiч – до найближчого рибалки, а, отже, i до його ополонки було метрiв тридцять. Рибалка сидiв на валiзi-ящику i було видно, як час вiд часу вiн пiдносить до рота похiдну лiтрову фляшку.

– Пiду пройдуся! – сказав Вiктор, усе ще дивлячись на ближнього до них рибалку.

– Не треба, посидьмо ще, – попросив Сергiй. – Нумо ще по коньячку. Припливе Мишко, куди вiн подiнеться. Не утоне ж вiн насправдi!

В ополонцi щось булькнуло, i Вiктор вiдразу подивився туди. Мiсиво води i крижинок коливалося.

– Нумо, за Мишка! – Сергiй пiдняв чашку з коньяком. – Людей багато, а пiнгвiнiв мало, iх треба берегти!

Вони пригубили, i вiдразу тихе морозяне повiтря розiтнулося лементом.

Сергiй i Вiктор обернулися на лемент i побачили метрiв за п’ятдесят рибалку, що вiдскочив вiд ополонки i показував на неi обiруч. До нього прямували два iнших рибалки, залишивши своi короткi вудки в ополонках.

– Чого це вiн там? – сам себе запитав Сергiй.

Вiктор вiдвернувся вiд того, що дiялося в п’ятдесятьох метрах вiд них. Вiн поволi цiдив коньяк i думав про те, що кожний новий день приносить у життя щось нове, але цiлком незаплановане. Колись, думав вiн, новий день принесе якi-небудь прикростi, а може, i смерть.

– Диви-но! Диви! – ляснув його рукою по плечi Сергiй.

Вiктор нiби отямився, подивився на Сергiя, потiм, прослiдкувавши за його поглядом, повернув голову i побачив пiнгвiна Мишка, що наближався до них. Вiн iшов з боку острова.

– Де це вiн випiрнув? – здивувався вголос Сергiй.

Пiнгвiн пiдiйшов i зупинився бiля краю розстеленоi на кризi ковдри.

– Може, i йому коньячку? – пожартував Сергiй.