Пікнік на льоду

Коли Мишко вийшов, Вiктор почув з вулицi звук заведеноi машини. Визирнув i побачив, як вiд його парадного вiд’iжджае той самий «лiнкольн» срiбного кольору – довгий i поважний.

Вiктор нагодував пiнгвiна Мишка свiжомороженою камбалою, налив йому холодноi води у ванну i повернувся до кухнi, де заходився писати свiжозамовлений некролог. Вiконце мiж ванною i кухнею дозволяло чути плескiт води, i вiн усмiхався, готуючи чернетку «хрестика» i думаючи про пiнгвiна, що так любить чисту холодну воду.

7

Осiнь – найкращий час для написання некрологiв.

Час зав’ядання, журби, пошукiв минулого. Зима гарна для життя – вона радiсна сама по собi: бадьорлива приморозь, яскрiе на сонцi снiг. Але до зими залишалося ще кiлька тижнiв i за цей час можна було чимало напрацювати на майбутнiй рiк. Працi нинi не бракувало.

За вiкном знову падав дощ, коли до нього зайшов Мишко-непiнгвiн. Прочитавши замовлений некролог, вiн залишився дуже задоволений. Дiстав гаманець i запитав: «Скiльки?»

Хазяiн квартири стенув плечима – досi йому сплачували за мiсяць.

– Слухай-но, – сказав Мишко. – Гарна робота мае добре оплачуватися.

З цим твердженням важко було не погодитися, i Вiктор кивнув.

Мишко замислився.

– Принаймнi ти маеш одержувати удвiчi бiльше за найдорожчу повiю… П’ятсот баксiв вистачить?

Вiдлiк гонорару вiд максимальноi ставки повii Вiкторовi не сподобався, але сума припала до душi. Вiн знову кивнув i одержав вiд Мишка п’ять стодоларiвок.

– Якщо ти не проти, я тобi ще клiентiв пiдшукаю! – запропонував Мишко.

Вiктор був не проти.

Мишко-непiнгвiн пiшов. На вулицi тривав сiрий дощовий ранок. Вiдчинилися дверi й на порозi зупинився пiнгвiн. Постоявши мить, вiн пiдiйшов до хазяiна, притиснувся тiлом до колiн i так завмер. Вiктор попестив любого звiра.

8

Вночi крiзь немiцний сон Вiктор чув, як бродив по квартирi пiнгвiн, потерпаючи вiд неспання. Чапав, залишаючи усi дверi вiдкритими. Інодi здавалося, нiби пiнгвiн зупиняеться i тяжко зiтхае, немов дiд, що стомився вiд життя i вiд себе.

Уранцi подзвонив Ігор Львович i попросив приiхати до редакцii.

За фiлiжанкою кави вони обговорили з ним стан справ iз картотекою «хрестикiв». Загалом головний був задоволений.

– Єдиний наш недогляд, – казав вiн, – це те, що всi нашi майбутнi небiжчики – жителi Киева. Звичайно, столиця як пилосмок втягуе всiх бiльш-менш помiтних людей, але й в iнших мiстах живуть своi знаменитостi.

Вiктор слухав уважно, час вiд часу киваючи.