Закон равлика

Посвiдчення виявилося студентським квитком Свiтлани Альохiноi, студентки третього курсу Коледжу мiжнародного бiзнесу.

– Третiй курс? – здивувався Вiктор, ще раз озирнувся на Свiтлану, яка спала.

На фотокартцi, вклеенiй до студквитка, Свiтлана Альохiна виглядала набурмосеним i невдоволеним пiдлiтком.

Здивований Вiктор засунув студентський квиток назад у сумочку, пiдвiвся й пiдiйшов до вiкна. Потягнувся, незвично бадьоро озираючи подвiр’я дитсадка, i вiдразу вiдсахнувся до лiжок, помiтивши, як на подвiр’i, жваво розмовляючи, з’являються двi жiнки похилого вiку.

Пiдскочив до Свiтлани, схилився, торкнув плече.

– Свiтлинко! Пiдводься! Сюди люди йдуть!

Свiтлана лiниво розплющила очi.

– А будики дзвонили?

– Дзвонили, хвилин п’ятнадцять тому.

– Що? – Свiтлана схопилася на рiвнi ноги, швидко вбралася, озирнулася на Вiктора. – Чого стовбичиш? Нумо, швидко лiжка розставляти!

Пiд ii чуйним керiвництвом вони розсунули велике двоспальне лiжко на п’ять дитячих, пiдрiвняли iх.

На вулицю вони чкурнули через якiсь непримiтнi дверi з iншого боку. У дверях зiштовхнулися з двома кремезними хлопцями, що заносили до будинку великi картоннi коробки. Свiтлана цвiрiнькнула до них «привiт!» i проскочила вперед. Вiктор пропустив iх усередину, наздогнав Свiтлану. Запитав:

– Хто це?

– Це тут одна фiрма пiдвал пiд склад орендуе.

Потiм подивилася на годинник, повернула оспале личко до Вiктора – в очах легкий сонний жаль, що нiби передуе словам вимушеного прощання.

– Вiтьку, а де моi чесно заробленi? – запитала Свiтлана.

Вiктор слухняно дiстав iз кишенi купюри, знайшов зелену пiвсотню й простягнув iй.

– Вибач, менi треба бiгти, – сказала вона вже теплiше. – Якщо нагнешся – поцiлую!

Вiктор нагнувся до неi, маленькоi, милоi, мiнiатюрноi. Вона поцiлувала його в губи.

– Може, ще зустрiнемося? – запитав Вiктор.

– Дай телефончик – подзвоню! – запропонувала Свiтлана.

Вiктор заледве не назвав свiй номер телефону, але вiдразу осiкся. Тепер це телефон Нiни, Сонi та якогось вартового, схожого на мiлiцiонера.

– Немае в мене телефону… Поки…

– Не встиг придбати? – здивувалася Свiтлана. – Поки всi своi полярнi грошi не протринькав на дiвчат, купи мобiльник!

– А в тебе е телефон?

Свiтлана зiтхнула.