Закон равлика

Востанне.

Цiлую тебе мiцно.

    Твiй Стась».

Дочитавши листа, Вiктор важко зiтхнув. Лежав на канапi горiлиць. Згадував Антарктиду, Брониковського, юрми пiнгвiнiв, серед яких для повного i масового пiнгвiнячого щастя бракувало тiльки «блудного сина» Мишка. «Хоча б уже швидше цi вибори, – подумав Вiктор. – Швидше б на волю, в дорогу, на пошуки пiнгвiна!» І, звичайно, теж дуже важлива справа – лист. Навiть якось до речi, хоча збiг цей веселим не назвеш: i одержувач листа мешкае в Москвi, i пiнгвiн Мишко там же виявився!

Години за пiвтори до двору в’iхала машина i через вiдкрите мансардне вiконце Вiктор почув веселий i п’яний голос головного iмiджмейкера Жори.

За тi неповнi пару хвилин, поки виходили вони з машини i заходили до будинку, Вiктор розрiзнив голоси всiх iмiджмейкерiв та одного з охоронцiв Сергiя Павловича, що, виходить, i возив бригаду в сауну.

Уранцi Вiктор снiдав сам. Бiля дев’ятоi на кухню зазирнув хазяiн у тих же штанях i бiлiй сорочцi з метеликом. На обличчi – усмiшка й утома.

– Зроби-но й менi каву, – попросив вiн Вiктора i зник.

З’явився хвилини за три, уже перевбраний у спортивний костюм. Присiв поруч, подякував за каву. Поклав до фiлiжанки пiвложки цукру, розмiшав.

– Ну як там? – запитав вiн.

Вiктор зрушив плечима.

– Ви ж бiльше завдань не давали…

– І менше не давав, – усмiхнувся Сергiй Павлович. – Та ти не хвилюйся… Я так просто запитав… Твое головне завдання зараз – за цiею бригадою доглядати. Може, чомусь корисному в них навчишся… Вони давно повернулися?

– Уночi, годинi о другiй… Сергiю Павловичу, а коли вибори?

– Вибори? Незабаром.

За два тижнi, – хазяiн раптом поринув у задуму й утома повернулася на обличчя.

– Але ж це туж-туж…

– Саме так, туж-туж… Не хвилюйся, – гадаеш, я зi своiми виборцями не зустрiчався? Тут iнша проблема: конкурент мiй свою гру затiяв. Зволiкае, плакати не вiшае, лише листiвки в поштовi скриньки кидае i, що дивно, жодного поганого слова про мене… А це неприемно…

– Може, порядна людина? – припустив Вiктор i вiдразу, зустрiвши здивований погляд Сергiя Павловича, зрозумiв, що сказав неподобне.

– Що таке вибори? – запитав неголосно Сергiй Павлович. – Це конкурс iз плювкiв у довжину. Розумiеш? Вiн мае довести, що я – поганий, я маю довести, що я – кращий за нього.

– Але ви ж нiчого нiкому не доводите?

– Не мiй це клопiт – доводити! У мене сорок душ виборами займаються! – розсердився хазяiн, але його роздратованiсть не була спрямована на Вiктора.