Закон равлика

Але Сергiй Павлович був твердий, як кремiнь, i, зрозумiвши, що далi пручатися небезпечно, Жора здався. Але тепер вiн узявся доводити комп’ютернику Славковi, що в нього пiде набагато бiльше часу на макетування й роздрук, нiж той гадае. І шеф, i Вiктор вiдчули нечисту гру Жори, але подiлилися вони один з одним своiми мiркуваннями близько пiвночi, коли Жора з близнюками поiхав на викликаному таксi до нiчного клубу, залишивши комп’ютерника напружувати свiй i без того слабкий зiр.

– До ранку зробиш? – спитав його шеф, вдивляючись у скановане зображення вже знайомого анфасу на монiторi комп’ютера.

– Постараюся, – промовив у вiдповiдь Славко, але в голосi його не було радостi.

Шеф дiстав iз кишенi стодоларову купюру, поклав на клавiатуру.

– А якщо годинки до четвертоi-п’ятоi? – знову спитав. – Аби до свiтанку було по всьому.

Славко пiдвiв голову, i в його очах, схованих за лiнзами окулярiв, вiдчиталася миттева збiльшена оптикою вiдданiсть. Вiн охайно взяв купюру, сховав до бiчноi кишенi пiджака.

– Можна ще швидше, – сказав вiн.

Шеф кинув погляд на Вiктора.

– От бачиш! Долар – двигун поступу, якщо його вчасно i правильно iнвестувати в точнi технологii! Ходiмо вниз, поганяемо кулi!

Павлусь, що тiнню ходив за ними на вiдстанi не бiльше трьох метрiв, побудував пiрамiдку i знову вiдiйшов на ввiчливу вiдстань. Згори долинув телефонний дзвоник, i Сергiй Павлович кивком голови вiдправив Павлуся до апарату.

Пiрамiдку розбивав Вiктор, але кулi розсипалися безладно i жодна з них навiть не спробувала провалитися в лузу.

Сергiй Павлович посмiхнувся, намiрився кием у кулю з номером «7», але тут бiля столу з’явився Павлусь iз незвично поважним обличчям.

– Сергiй Павлович, там Потапович, сам дзвонить…

– На, вдар за мене! – простяг шеф кий Павлусевi. – Не поцiлиш – я тобi влаштую!

Павлусь нiяково взяв кий, почав ходити навколо столу, нарештi зупинився i рiзко, майже не намiрюючись, ударив по ближнiй до бортику кулi. Куля вдарила в трiйню куль, що вiдразу розлетiлися врiзнобiч i двi з них потрапили в лузи.

Павлусь iз полегшенням зiтхнув i подивився на Вiктора, але в його поглядi не свiтилася звитяга.

«Новачок! – зрозумiв Вiктор. – Напевно виграе!»

Але Павлусь не виправдав його сподiвань, бо, власне, довiв, що навiть у правилах про талан для дурнiв i новачкiв е винятки.

Сергiй Павлович зiйшов униз зосереджений i не тримаючи в думцi бiльярд.

– Збирайтеся! – кинув вiн.