Самсон і Надія

Самi хочуть музику грати.

– Скрипка в нас була, – згадав Самсон. – Можна й вiддати, тiльки батько i вмiв на нiй!

– Так я тебе не для того покликала! Ти про одруження подумав?

Хлопець здивовано глянув у вiчi вдовi.

– Нi, – зiзнався вiн.

– У мене на прикметi е одна! З освiчених, але така, що все вмiе! І квартиру захистить, аби не виселили!

– Як вона захистить? – не повiрив Самсон.

– Їй пальця в рот не клади, вона i м’якою, як масло, може бути, i твердою, як чавун! Ти б подивився! Тобi б така дружина все одно що гвинтiвка була б! Таких навiть солдати бояться! Ти знаеш що, заглянь сьогоднi ввечерi на оселедець! Я i ii покличу, сам придивишся!

Спантеличений Самсон пiднявся до себе.

Не розуваючись i не знiмаючи гiмназичного пальта, пройшовся по квартирi, у якiй дiйсно тепер було i холодно, i самотньо. Зупинившись перед трьома березовими полiнами бiля лiвоi грубки, важко зiтхнув. Треба спускатися в пiдвал по дрова – вiд трьох полiн тiльки чавуннi дверцята грубки нагрiються, а щоб сама кахляна ii стiнка теплою стала, полiн десять треба!

Зупинився погляд його на бляшанцi з-пiд монпансье, всерединi якоi коробочка з-пiд пудри вiд мишачих зубiв сховалася.

Взяв, вiднiс назад у батькiвський кабiнет. У шухляду столу опустив. Немае ще таких мишей, якi могли б бляшанку прогризти!

Помiняв гiмназичне пальто на стару ватяну батькiвську куртку й вирушив до пiдвалу по дрова.

5

У дверi грубо постукали, коли вже чимдуж трiщали березовi полiна у грубцi, у тiй, що i вiтальню грiла, i спальню його.

А пiсля грубого стукоту вiдразу другий, чемний i запитливий стукiт у дверi почувся.

На порозi Самсон побачив двох червоноармiйцiв рiзного зросту, але приблизно одного вiку в пом’ятих, нiби бiльшого, нiж треба, розмiру шинелях. Поруч збоку – вдова двiрника. Зрозумiв вiн, що перший грубий стукiт по дверях вiд них був, а другий, чемний, – вiд неi. Мабуть, показала, як по-мiському в дверi стукати треба.

– Це iншi, – сказала вона Самсону, киваючи на червоноармiйцiв, якi витрiщилися на нього водночас i вороже, i знiяковiло.

 – Я iм сказала, що у вас швейноi машинки немае, а вони не вiрять! Покажiть iм!

– А нащо вам машинка? – здивувався Самсон i про всяк випадок на iхнi руки, що з широких рукавiв шинелi визирають, подивився. Пальцi в обох були селянськi, не тонкi, як у музикантiв або у кравцiв.

– А нам наказано, – вiдповiв на це той, що вищий, намагаючись своему голосу грубостi надати. Був вiн, може, одного вiку з Самсоном.