Самсон і Надія

Ремiнь також знайшовся на днi скринi з його речами, але був вiн без пряжки. Попорпавшись iще, виявив Самсон i стару шкiльну бронзову пряжку з двома розбiжними лавровими гiлками та великою лiтерою «Ш» на тлi вiяла з пер для калiграфii. Одягнувшись, примiряв куртку-френч i вже тодi заспокоiвся, дивлячись у дзеркало та вважаючи себе з перебинтованою головою геройськи привабливим.

Перед тим, як спускатися до вдови, виголив до блиску щоки небезпечною бритвою, поприскав квiтковим одеколоном вiд Брокара й вiдразу ж пошкодував.

Зайва виголенiсть видавала в ньому бiльше жертву, нiж героя. А запах буржуазного одеколону ця дiвчина могла сприйняти як його слабкiсть чи, що навiть гiрше, як протест проти запахiв нового життя. Змивши одеколон мильною водою, Самсон витерся холодним, пропахлим вогкiстю рушником.

Повiтря на кухнi у вдови виявилося цього вечора ще бiльш насиченим, нiж звичайно. Поруч на керогазi кипiла каструлька, у яку можна було не заглядати, бо саме вона й наповнювала всю кухню теплим ароматом картоплi.

На круглому столi, накритому бiлою лляною скатертиною, красувалися три рiзнi тарiлки з одного сервiзу: десертна, закусочна та обiдня, бiля кожноi лежало по грубуватiй, пролетарського вигляду виделцi. У центрi на однаковiй вiдстанi вiд усiх тарiлок стояла порцелянова курка-масельничка.

– Надii ще немае, але вона обiцяла! – повiдомила вдова, посадивши гостя за стiл.

«Красиве iм’я», – подумав Самсон.

– Ти вибач, я iх до тебе вести не хотiла, зазвичай вилають i йдуть собi! А тут: нi, ми повиннi самi перевiрити! Я iм кажу: ми ж iз вами той, одного поля ягода! Ви що, менi не вiрите! А вони все одно!..

– Та нiчого, нiчого! – спробував заспокоiти ii Самсон.

– І ти наступного разу не давай, чого просять! А то ж прийдуть тi, кому не можна вiдмовити, а ти вже все повiддавав тим, кому можна було не давати! Весь у свого татуся, царство йому небесне!

Гучний стукiт вiдвернув увагу вдови та надав ii рухам легкостi.

Вона випурхнула з-за столу. Рипнули дверi.

– Ой, Надiйка! Чудово, що прийшла! Проходь!

У кухню пiд стукiт дерев’яних черевичкiв по дерев’янiй-таки пiдлозi увiйшла дiвчина надмiрно атлетичноi зовнiшностi – висока, круглолиця, в тiлi, але не товста, у чорному овечому кожушку, застебнутому з натяжкою, через що кожушок здавався настовбурченим, у довгiй, нижче колiн, строгiй спiдницi.