Самсон і Надія

Нiби як вони самi десь дрова забрали, а пiдвал у нас для дров реквiзували! Але пiдвал все одно пiд нами залишився! І дрова залишились, а директорii вже немае!

Вдова кинула на Самсона колючий незадоволений погляд, i вiн зрозумiв, що бовкнув не подумавши.

– Вони все одно, звичайно, уже закiнчуються, – вирiшив вiн завершити тему. – А де потiм дрова брати – не розумiю!

– Дрова – це колишнiй лiс, у лiсi iх i потрiбно брати, – знизала плечима Надiя. – А ви, Самсоне, чим займаетеся?

– Та ось, нещастя, що звалилися на нас, переживаю, – почав було вiдповiдати вiн i тут же ще один колючий погляд удови на собi зловив.

– Бандити? – запитала дiвчина.

– Козаки на конях… Просто на дорозi! Шаблями людей рубали нi за що!

– Слабо у нас iз порядком, – закивала головою вдова.

– Так, – погодилася дiвчина. – Це через минуле безвладдя, здичавiв народ… Як тiльки влада змiцниться i зуби покаже, такого бiльше не буде! А за професiею ви хто, Самсоне?

– В унiверситетi електричнi машини вивчав.

– Аптекарська справа, але тепер в губстатбюро, статистику збираю.

– Цiкаво?

– Робота не повинна бути цiкавою! – Голос дiвчини раптом став прохолодним. – Робота повинна бути важливою i потрiбною для суспiльства!

– Менi подобаеться ваша рiшучiсть, – вiдважився Самсон на комплiмент i вiдразу спiймав на собi схвальний погляд удови.

Надiя почервонiла. Помацала рукою свое коротко обрiзане каштанове волосся, перевiрила пальцем рiвнiсть чубчика, вiд краю якого до густих брiв залишалося близько сантиметра.

– Я намагаюся показувати приклад майбутньоi людини, – мовила вона м’яко. – Майбутня людина мае бути рiшучою, працьовитою i доброю. Батьки моi хоч i з колишнього життя, а зi мною згоднi!

– А де ви живете в Киевi? – запитав Самсон.

– На Подолi. А працюю тут ось неподалiк, через кiлька будинкiв.

– І що, кожного дня пiшки на роботу й назад?

– Інодi пiшки, iнодi на трамваi.

– Надiйко, переселялися б ви до нас у будинок, – заговорила вдова. – Он Самсон тепер сам залишився. Вiн вам з радiстю однiею кiмнатою поступиться!

– Та в мене зарплата не така, щоб кiмнату знiмати. – У голосi дiвчини почувся жаль.

– А ви безкоштовно селiться! – запропонував Самсон. – Вважайте, що для потреб роботи ви цю кiмнату реквiзували!

– Для реквiзицii треба, щоб документ начальство пiдготувало, – цiлком серйозно мовила Надiя.