Самсон і Надія

Вiн не хотiв бачити мертвого батька повнiстю, з розрубаною головою. Саме тому позадкував по канавi, не розтуляючи кулака з вухом. Вибрався на дорогу, але випростатися не змiг. Стояв худий i згорблений, не даючи собi обернутися назад. Зробив кiлька крокiв i спiткнувся об тiло. Обiйшов, i тут знову страшенний шум звалився на його голову й шугонув до неi всередину. Вiн вливався розжареним оловом у вiдрубане вухо. Самсон притиснув кулак до кровоточивоi рани, немов намагався заткнути ii та перекрити гуркiт, що продирався до голови, i побiг.

Побiг просто геть, хоч i туди, звiдкiля вони з батьком прийшли, у бiк рiдноi Жилянськоi. Крiзь гуркотняву i шум почув окремi пострiли, але це його не зупинило. Самсон бiг повз розгублених городян i городянок, якi роззиралися на всi боки, але нiкуди не йшли. І коли вже вiдчув, що далi не може, що сили закiнчуються, зачепився поглядом за велику вивiску над дверима двоповерхового особняка: «Лiкування захворювань очей. Лiкар Ватрухiн М. М.».

Пiдбiг до дверей, потягнув за клямку лiвою рукою.

Зачиненi. Стукнув.

– Вiдчинiть! – закричав.

Затарабанив по них кулаками.

– Чого вам? – долинув зсередини явно старий жiночий переляканий голос.

– Менi до лiкаря!

– Микола Миколайович сьогоднi не приймае!

– Вiн мусить! Вiн зобов’язаний мене прийняти! – благав Самсон.

– Хто там, Тоню? – пролунав вiддалений i глибокий чоловiчий баритон.

– Так хтось iз вулицi! – вiдповiла бабуся.

– Впусти!

Дверi прочинилися. Старенька подивилася на закривавленого Самсона крiзь щiлину, потiм впустила й вiдразу зачинила дверi на замок i два засуви.

– Ой, господи! Хто це вас?

– Козаки. А де лiкар?

– Ходiмо!

Гладко виголений сивочолий лiкар, оглянувши рану, мовчки ii обробив, приклав до неi тампон iз маззю та перебинтував голову.

Самсон, трохи заспокоений тишею квартири, подивився на нього з тихою вдячнiстю та розкрив перед ним правий кулак.

– А вухо можна якось пришити? – запитав ледве чутно.

– Я вам не скажу, – сумно похитав головою лiкар. – Я лiкую захворювання очей.

Це вас хто так?

– Не знаю, – хлопець знизав плечима. – Козаки.

– Червоне безвладдя! – сказав Ватрухiн i важко зiтхнув.

Вiн вiдiйшов до столу, попорпавсь у верхнiй шухлядi та, вийнявши коробочку з-пiд пудри, простягнув хлопцевi.

Самсон зняв кришечку, усерединi було порожньо. Лiкар вiдiрвав клаптик вати i поклав на дно коробочки. Самсон опустив до неi вухо, закрив i сховав у накладну кишеню куртки-френча.

Пiдвiв погляд на лiкаря.