Самсон і Надія

Не пiдлягають реквiзицii необхiднi для проживания меблi з розрахунку: стiлець i лiжко на кожного члена сiм'i або мешканця, одна шафа, один обiднiй i один письмовий стiл на сiм'ю. Кухоннi меблi, не згаданi вище, реквiзицii не пiдлягають.

Голова губвиконкому, факсимiльний пiдпис, печать».

Перечитавши «указiвку» двiчi, Самсон вирiшив провiдати письмовий стiл батька та обережно увiйшов до кабiнету. Червоноармiйцiв уже не було, але матраци з постiльною бiлизною скособочено лежали на пiдлозi, та й речi iхнi так само тут валялися.

І запах iхнiй стояв непорушно, як стовп, – дивна сумiш iз затхлостi, тютюнового диму та машинного чи збройового мастила.

Насамперед Самсон перевiрив верхню шухляду столу. Бляшанка лежала на мiсцi, як й iншi папери та iхнiй сiмейний паспорт. У нижнiй шухлядi панував колишнiй порядок – нiмецький тримач олiвцiв лiворуч, оплаченi старi рахунки поряд iз ним, несплаченi старi рахунки правiше.

Витягнув Самсон несплаченi рахунки, погортав. Усi вони стосувалися 1917 року. Тут i вiд киiвського водогону, i вiд електростанцii, i вiд магазину мiнеральних вод, який давно закрився, i за окуляри з кiстяною оправою, i вiд аптекаря за живильну мазь для п’ят…

Поклав вiн рахунки на мiсце, витягнув iз глибини столу пляшечку з маззю «Лаинъ».

Батько нею лiкував екземи на ногах. Покрутив у руках, поклав назад i шухляду засунув.

Нахилився над столом, вiдчинив вiкно, бажаючи вивiтрити трохи червоноармiйський дух. До батькiвського кабiнету ввiрвався гучний i балакучий вуличний гамiр, незвичний для суботи.

По той бiк Жилянськоi двое лiтнiх добре одягнених чоловiкiв намагалися вiдколювати вiд iхнього смiттевого замету краi – один лопатою, а другий – короткуватим ломом.

«Суботник!» – згадав Самсон i причинив вiкно, але не повнiстю, щоб кабiнет i вулиця могли обмiнятися повiтрям.

Убравшись у найнепоказнiший одяг, вiн спустився вниз, де сусiд Овецький якраз отримував вiд вдови двiрника великий важкий лом.

Самсону дiсталася вугiльна лопата, не надто зручна для розбивання заметiв.

Але вибору не було. По всiй Жилянськiй стояв весняний гамiр. Сонце на подив непохитно трималося на небi та пiдточувало своiми променями мерзлi замети. По брукiвцi проiздили то автомобiлi, то екiпажi та вози. Вiзники матюкалися, коли пiд копита iхнiх коней летiли шматки брудного льоду та чорного снiгу. Мороз, що ранiше зберiгав замерзлий сморiд безладно перезимованого мiста, вiдступав, а значить повiтря наповнювалося смiттевим смородом.