Панас Мирний

Зачарована тими боями та здивована лицарським змаганням, моя душа рвалася до дiла, бажаючи хоч чим-небудь невеличким прислужитися тобi, мiй рiдний краю!» Не менш важливою спонукою було також прагнення стати в оборонi «струджених та обтяжених», зокрема безталанних жiнок. З одного боку, це можна розглядати як данину украiнськiй лiтературнiй традицii, в якiй сюжет про скривджену долею та людьми дiвчину належав до розряду сталих виражальних засобiв («Сердешна Оксана» Квiтки-Основ'яненка, «Катерина», «Наймичка», «Лiлея», «Вiдьма», «Варнак» Шевченка, «Одарка» Марка Вовчка), з другого – як вiддзеркалення характерноi для 1860-х pp.

проблеми жiночоi емансипацii. Так чи iнакше, героiнею першоi поеми Панаса Мирного «Безталанна» стае повiя. Поема «Безталанна» не збереглася. Зате збереглася датована 1865 р. чернетка «повiстини у вiршах» пiд назвою «Продана», в основу якоi покладена розповiдь повii на iм'я Христина про свое життя, а власне про те, як вона «почала торгувати тiлом i душею» (схожу iсторiю чотирнадцятирiчний письменник занотував i в своему щоденнику 6 травня 1865 p. ). Цi раннi поеми Мирного можна розглядати як «прообрази» роману «Повiя» (недаром навiть iм'я героiнi поеми «Продана» таке саме, як i iм'я протагонiстки роману). У сiчнi 1866 р. Панас Рудченко у зв'язку з проведенням фiнансовоi реформи змушений був покинути рiдний Миргород i переiхати до Прилук, куди його призначили на посаду письмоводителя мiсцевого скарбництва. Розпочинаеться прилуцький перiод життя письменника. Мирний продовжуе писати поезii, збирати народнi пiснi та казки, пробуе сили в драматургii – про це свiдчить уривок з п'еси про Василя й Марусю, появу якого можна вiднести до 1866—1867 рр. Змальований тут образ сироти Василя буде розвинутий пiзнiше в драмах «Лимерiвна» та «У черницях». Служба в Прилуках – час майже повноi самотностi Мирного. «…Не життя менi в Прилуцi, – писав вiн Бiликовi в серпнi 1867 p., – хочеться вирватись i покинути скверний город з його поганим людом, з його гидким чиновничеством». Цей намiр завдяки клопотам батька невдовзi вдалося втiлити в життя: у вереснi 1867 р. письменник знов опиняеться в Миргородi на посадi помiчника бухгалтера повiтового скарбництва. На цей раз вiн буде мешкати в рiдному мiстi аж до 1871 р. Жити й працювати тут було значно комфортнiше, хоч загалом атмосфера в Миргородi навряд чи вiдрiзнялася вiд атмосфери Прилук.