Беззаперечна правда

До того часу, як я дiстався до свого кiнцевого пункту призначення, злiсть виiла менi нутро. Я збирався показати цим шмаркачам, як вiдбувати термiн. У мiй спосiб. Кумедно, але менi знадобилось багато часу, щоб зрозумiти, що ця маленька бiла жiнка суддя, яка спровадила мене до в’язницi, можливо, врятувала менi життя.

1

МИ БУЛИ В ТЬОРКАХ ІЗ ЦИМИ ХЛОПЦЯМИ, ЯКИХ НАЗИВАЛИ «ПУМА БОЙЗ». БУВ 1976 рiк, i я жив у Браунсвiлi, що в Бруклiнi, а цi хлопцi були з мого району. Тодi я бiгав iз командою Ратленд-Роуд, яка називала себе «Кiшки».

То був гурт карибських хлопцiв iз сусiднiх Краун-Хайтс. Ми були розбiйним гуртом. Дехто з наших друзiв-гангстерiв посварилися з Пума Бойз, i ми пiшли до парку, щоб пiдтримати iх. Зазвичай ми не мали справи з вогнепальною зброею, але то були нашi друзi. Отже, ми накрали купу рiзного лайна: кiлька пiстолетiв, 357 Магнум i довгу гвинтiвку М1 iз прикрiпленим до неi байонетом часiв Першоi свiтовоi вiйни – нiколи не знаеш, що знайдеш, коли вломлюешся до чужих будинкiв.

Тож йдемо ми вулицями, тримаючи нашу зброю, i нiхто не пiдходить до нас, навколо немае жодного полiцiянта, щоб нас зупинити. У нас навiть не було мiшка, щоб сховати в нього велику гвинтiвку, i ми тому просто по черзi несли ii по кiлька кварталiв кожен.

«Йо, он де вiн! – сказав мiй друг гаiтянин Рон. – Отей чувак у червоних шузах “пума” i з червоною шиею». Рон помiтив хлопця, якого ми вистежували. Коли ми кинулися бiгти, величезна юрба в парку розступилася, наче море перед Мойсеем.

І добре, що вони те зробили, бо – бум! – один iз моiх друзiв вiдкрив вогонь. Почувши стрiлянину, усi кинулися навтьоки.

Ми продовжували йти, i я зрозумiв, що дехто з Пума Бойз ховаються помiж припаркованих машин на вулицi. У мене була гвинтiвка М1, i я швидко крутнувся навколо, щоб побачити, що то за великий хлопець цiлить у мене з пiстолета.

«Якого дiдька ти тут робиш? – сказав вiн менi. То був мiй старший брат Роднi. – Забирайся на хрiн звiдси».

Я просто пiшов собi далi, вийшов iз парку i пiшов додому. Менi було тодi десять.

Я ЧАСТО КАЖУ, ЩО Я БУВ ПОГАНОЮ ВІВЦЕЮ В СІМ’Ї, АЛЕ, якщо зважити все, майже все мое дитинство я був, насправдi, покiрним хлопчиком. Я народився в лiкарнi Камберленда в районi Форт-Грiн у Бруклiнi, Нью-Йорк, 30 червня 1966 року. Моi найпершi спогади повертають мене до лiкарень, в яких я малим проводив чимало часу: я постiйно мав якiсь проблеми з легенями.