Беззаперечна правда

Якщо вам не вдасться довести провину пiдсудного, ви зменшите серйознiсть злочину, принизите якiсть правоохоронних органiв, виставите дурнями iнших невинних осiб та дозволите злочинцю продовжувати наче i не було нiчого свiй спосiб життя».

Суддя Гiффорд погодилась. Жодноi застави. А це означало, що шлях менi просто до в’язницi. Гiффорд уже збиралась покласти край розгляду, коли в залi суду пiднялася метушня. Дершовiц пiдскочив зi свого мiсця, схопив портфель i гучно вискочив iз залу суду, буркотячи собi пiд нiс: «Я йду подивитися, як чиниться правосуддя».

У залi запанувало деяке спантеличення, але суддя вдарила молотком по столу. Цього було достатньо. Прийшов окружний шериф, щоб взяти мене пiд варту. Я встав, зняв годинник та ремiнь i простягнув iх разом iз гаманцем Фуллеру. Двi моi подруги в першому ряду нестримно ридали. «Ми любимо тебе, Майку», – схлипували вони. Камiлла встала i пiдiйшла до лави пiдсудних. Ми обнялися на прощання. Потiм шериф вивiв через заднi дверi нас iз Джимом Войлзом iз залу суду.

Вони вiдвели мене вниз до зали очiкування. Мене обшукали, зняли вiдбитки пальцiв i ретельно обробили. Ззовнi на мене чекав натовп репортерiв, якi оточили машину, яка мала вiдвезти мене до в’язницi.

«Коли ми будемо йти, не забудь надiти пальто поверх наручникiв», – порадив менi Войлс. Вiн серйозно? Поступово зацiпенiння давало мiсце лютi, i я починав закипати. Отже, менi мае бути соромно, що мене ведуть у наручниках? Вони мiй знак чесноти. Я буду сукою, якщо сховаю наручники.

Джим думав, що, сховавши наручники, я позбудуся болiсного сорому, але ж нi, навпаки, ховати наручники було б для мене нестерпнiше! Мене мали бачити з тим залiзом на менi. До бiса всiх iнших – тi, хто розумiе, мають бачити на менi цi кайдани. Я навчався у вiйськовiй школi.

Ми вийшли з будiвлi суду i попрямували до машини, i я гордо пiдняв своi руки в наручниках. Я криво посмiхнувся, нiби кажучи: «Ви вiрите в це лайно?» Ця моя фотографiя потрапила на першу смугу газет усього свiту. Я сiв у полiцейську машину, i Джим утиснувся поруч зi мною на задне сидiння.

«Ну що ж, фермерський хлопчик, тепер тiльки ти i я», – пожартував я.

Нас вiдвезли до розподiльчого центру, щоб визначити, до в’язницi якого рiвня мене слiд вiдправити. Мене роздягнули догола, змусили нагнутися i обшукали порожнини тiла. Потiм менi видали якусь галiму пiжаму i тапки. А потiм вiдправили мене до молодiжного центру Індiани в Плейнфiлдi для злочинцiв другого i третього рiвнiв.