Беззаперечна правда

Пiсля бою Джон Кондон, редактор вiддiлу боксу в MSG, який робив аналiтичнi коментарi до бою, попросив мене описати типовий день у життi Майка Тайсона.

«Майк Тайсон – це просто працьовитий боець, його особисте життя дуже нудне. Усi тi, хто кажуть, що хотiли б побути на моему мiсцi, усi тi сотнi людей, що говорять таке – вони й на десяту частину не усвiдомлюють цього. Якби вони були на моему мiсцi, то плакали б, мов немовлята. Вони не могли б iз цим впоратися». На мiй наступний бiй ми повернулися в Латам.

Це була головна подiя, i арена була повна-повнiсiнька моiми вболiвальниками. Моiм противником був мiцний на вигляд хлопець Марк Янг. Коли ми пiдiйшли до центру ринга за iнструкцiями, я вiдчув його енергiю. Пiд час iнструктажу вам потрiбно дивитися на вашого противника, але це нiчого не означае, це просто показуха. Ти вiдчуваеш цю iхню енергiю вiд iхнього духу, вiдчуваеш iхню душу, а потiм йдеш назад у свiй куток i думаеш такий: «От дiдько» або «Та вiн просто слабак». Того вечора то було бiльше як: «О чорт, вiн йде битися». Кевiн теж це вiдчув.

«Бий його сильними ударами i рухай головою, – сказав Кевiн. – Не забувай рухати головою, вiн йде битися».

Продзвенiв дзвiнок, i вiн швидко вискочив на ринг. Вiн був диким, я став навiшувати йому сильнi удари й рухати головою. Трохи бiльше нiж за хвилину вiн зробив дикий правий випад, я повернувся навколо нього i зробив хитрий сильний правий аперкот, i… бум!.. вiн пiднявся в повiтря i впав обличчям вниз. Рей Манчiнi був спортивним телевiзiйним коментатором, i дуже хвалив моi навички, але вiн вважав, що прийшов час моiм менеджерам пiдiбрати менi для бою когось вартiсного.

Проте Джиммi дотримувався свого плану. За два тижнi я вже був в Олбанi i бився з Дейвом Жако. Вiн мав поважний рахунок у 19:5, з яких 15 перемог були нокаутом, включаючи технiчний нокаут над Рейзором Раддоком. Це був високий худий бiлий хлопець. Вiн не мав вигляд крутого бiйця, хоча й був таким насправдi. Я клав його знову й знову, але вiн постiйно пiдiймався.

Суддя зупинив бiй пiсля мого третього нокдауну в першому раундi.

Того вечора я з кiлькома друзями святкував свою перемогу. Наступного ранку, близько восьмоi години, я постукав у дверi Камiлли. Вона вiдкрила, я увiйшов усередину i сiв. Я нiчого не говорив.

– І як воно? – запитала мене Камiлла.

– Усе пройшло добре, але шукав тут того, кого бiльше немае, – сказав я, i сльози покотилися по моiм щокам. – Там не було Каса.