Беззаперечна правда

Я ж iшов до своеi кiмнати i виходив через пожежний вихiд, щоб вдертися в iхнi квартири i винести все, що знаходив. Потiм та ледi пiднiмалась до себе нагору i, розумiючи, що сталось, бiгла назад до нас iз криками: «Лорна, Лорна, вони забрали все. Вони забрали навiть дитячу iжу! Усе! Усе забрали!»

Коли гостi розходились, мама йшла до моеi кiмнати.

– Я знаю, що ти дещо наробив. А ну, зiзнавайся, хлопче! Що ти вчинив?

Я ж вiдповiдав на це:

– То був не я, мамо. Подивись навколо.

Я брав iжу та речi i залишав iх на даху, щоб забрати iх пiзнiше разом iз моiми друзями.

– Як я мiг щось таке скоiти? Я був ось у цiй кiмнатi й нiкуди не виходив.

– Що ж, як то зробив не ти, то ти однаково знаеш, хто мiг це зробити, злодюжко, – кричала моя мати. – Та ти просто злодiй. Я нiколи нiчого в моему життi не вкрала. Я не знаю, у кого ти такий злодюга вродився.

О Боже! Можете собi уявити чути таке лайно вiд власноi матерi? Моя сiм’я полишила будь-якi сподiвання щодо мене, геть усi. Вони думали, що мое життя буде життям злочинця.

Нiхто нiколи в моiй сiм’i не коiв нiчого подiбного. Моя сестра постiйно говорила менi: «Знаеш, яка птаха не лiтае? Арештант! Арештант у клiтцi не лiтае!»

Якось раз ми були з мамою в гостях у ii подруги Ваi. Чоловiк Ваi був одним iз тих хвалькуватих багатих хлопцiв. Вiн заснув, а я дiстав iз його кишенi гаманець i взяв грошi. Прокинувшись, вiн сильно побив Ваю, думаючи, що то вона взяла грошi. Усi в окрузi почали ненавидiти мене до глибини душi. А якщо хтось мене й не ненавидiв, то вже точно заздрив менi.

Навiть гравцi. У мене були залiзнi нерви.

Це було неймовiрно. Мене зовсiм не хвилювало, коли, схопивши чийсь ланцюжок, я тягнув його хазяiна сходами так, що його голова стрибала мов м’яч: «Бум… бум… бум…» А менi що до того? Нiчогiсiнько – менi треба той ланцюжок. Я нiчого не знав про спiвчуття. Та й iз чого б менi про це знати? Нiхто й нiколи не проявляв жодного спiвчуття до мене. Єдиний раз, коли я вiдчував спiвпереживання – це коли хтось застрелив чи пiдрiзав мого друга.

От тодi менi було сумно.

Але, чорт забирай, однаково ти це робиш. Ти думаеш, що тебе-то не вб’ють. Це може статися з будь-ким iншим, але не з тобою. Я просто не мiг зупинитися. Я знав, що мене можуть вбити, але менi було байдуже. Однаково, думав я, менi не дожити до шiстнадцяти, тож чого паритись? Мiй брат Роднi нещодавно сказав комусь, що вважав мене найсмiливiшим хлопцем з усiх, кого вiн знае. Але сам я не вважав себе смiливцем.