Беззаперечна правда

Ти кращий за мого бiйця. Не здавайся. Одного разу ти станеш чемпiоном.

Але вiд цього менi не стало легше. Я плакав усю дорогу додому. Я дуже сильно хотiв побити цього хлопця. Ми повернулися додому, менi вже треба було йти в душ i збиратися до школи. Але Теддi, мабуть, покликав Каса, тому що вiн чекав на мене. Я думав, що Кас буде злитися на мене за те, що я його пiдвiв, але вiн натомiсть широко посмiхався.

– Я чув, що ти добре виступив. Теддi сказав, що хлопець був битий i бувалий, – сказав Кас. – Гей, вiзьми вихiдний.

Тобi не обов’язково йти сьогоднi до школи.

Але нi, я не збирався нi за жодних причин пропускати сьогоднi школу. Цей хлопець поставив менi синяк пiд оком, i я збирався показати свiй знак мужностi.

Я не дозволив цiй суперечливiй поразцi зломити мене. Я продовжував боротися в смокерах i нокаутував кожного зi своiх суперникiв. Кас став частiше приходити на моi боi. Йому подобалося, коли я поводився зарозумiло i напускав на себе владний вигляд. Кас i сам був досить зарозумiлим.

Одного разу я бився iз двадцятичотирирiчним хлопцем, який був чемпiоном свого регiону з шiстнадцяти рокiв. Нiкому досi не вдавалось його побити.

Перед боем до нас пiдiйшов один iз мiсцевих представникiв боксерськоi спiльноти.

– Касе, хлопець, якого ти збираешся побороти, – великий, сильний i страшний, – сказав вiн. Кас i оком не моргнув.

– Мiй малий тут для того, щоб ставити на мiсце великих, сильних та страшних хлопцiв.

Я лишень почув це i… о… мое серце. Ах… Я би обернувся гарячим синiм диявольським полум’ям.

Я так розшаленiв, що прагнув почати бити цих хлопцiв ще до того, як вийшов на ринг.

Одного рауз було, що я не мився цiлих три днi перед боем. Усе, про що я мiг думати тодi, це те, як я понiвечу свого суперника. Я нiчого не знав, про людей, з якими менi доводилося битися у цих смокерах. Про них не можна було подивитися на вiдео чи по телебаченню. Тож я завжди уявляв, що боксери, з якими я б’юсь, це люди, якi ображали мене, коли я був молодшим.

Це був час вiдплати. Нiхто i нiколи бiльше не буде з мене смiятися.

Усякий раз, коли я виявляв хоч найменшу людянiсть у бiйцi, Кас накидався на мене. Хлопець мiг спробувати потиснути менi руку перед нашим боем, виявляючи менi спортивну повагу. Кас ставав навiженим, якщо я вiдповiдав на те рукостискання.

Єдиний прояв спiвчуття, який вiн не критикував, був тодi, коли я пiдбирав своiх суперникiв пiсля того, як нокаутував iх. Демпсi завжди так робив.