Беззаперечна правда

Менi було лише п’ятнадцять, але я збирався битися з хлопцем на iм’я Ернi Беннет, мiсцевим чемпiоном, якому виповнився двадцять один рiк. Це мав бути його останнiй аматорський бiй перед тим, як вiн перейде в професiйну лiгу.

Ми увiйшли до залу, i побачили купу огидних людей, яких там напакувалось по самi вiнця. Там було так людно, що менi здавалося, нiби я знову в трущобах Браунсвiла. Але нам було плювати. Я всмоктував в себе iхню енергiю. «Вставай на ваги,» – сказав Теддi. Тож я зняв штани та сорочку. На менi залишалась лише нижня бiлизна.

«Це Тайсон. Це вiн», – почув я голоси навколо.

Я стояв на вагах i починав нервувати. Цi хлопцi були гангстерами та крутими хлопцями в законi, а я був не з iхнього району. Але потiм я згадав усi тi фiльми, якi дивився. Згадав, як Джек Джонсон також стояв у натовпi навколо нього. Я завжди уявляв себе в тiй сценi. А потiм до мене долинув увесь цей шепiт та свист. «Це той хлопець, який нокаутував усiх за один раунд на юнiорах», – говорили вони.

Включилось мислення, яке насадив менi Кас. Я був шляхтою. Я був готовим до бою великим гладiатором.

– Гей, чемпiоне! – цi хлопцi посмiхалися менi. Але я просто дивився на них iз презирством, типу: «Та пiшов ти, на що втупився?»

Я важив близько 190 фунтiв.

– О, ти занадто важкий, – сказав тренер Беннетта. Вiн був глухонiмий, але слова його можна було розiбрати.

– Але ми будемо боротися з ним. Ми будемо битися з ким завгодно, – сказав вiн.

– Я не просто хтось, – посмiхнувся я.

У залi було повно народу. Там було щонайменше три тисячi глядачiв. Ми вийшли на ринг, i… це було рiвно дев’ять хвилин страшноi м’ясорубки. Люди говорять про цю битву до нинi. Натовп не переставав галасувати нi на хвилину, вони продовжували аплодувати навiть пiд час однохвилинних пауз мiж раундами. Ми були схожi на двох пiтбулiв. Вiн рухався дуже злагоджено, був досвiдченим та невловимим, але… бам! Я збив його з нiг так, що вiн похилився на мотузки.

І тут вони присудили йому технiчну перемогу. Це було пограбуванням. Я був у повному розпачi. Я розплакався. Я нiколи ранiше не програвав жодного бою. У роздягальнi до мене пiдiйшов глухонiмий тренер. Я все ще плакав.

– Ти ще зовсiм дитина, – сказав вiн. – У мого пiдопiчного було багато-пребагато бiйок. Ми боролися з тобою, використовуючи все, що було у нас в арсеналi.