Беззаперечна правда

– Слухай, вони, може, й мертвi, але ж ми з тобою про них говоримо. Оце й е безсмертя. Воно про те, щоб твое iм’я було на устах у людей допоки сяе сонце.

Кас був надзвичайно драматичним. Вiн був схожий на персонажа з «Трьох мушкетерiв». «Ми маемо дочекатися свого часу, як то роблять крокодили, сидячи в багнi. Нам невiдомо, коли настане посуха i тваринам доведеться мiгрувати через Сахару. Але ми будемо чекати. Мiсяцi, роки. Але наш час неодмiнно настане. І газелi з антилопами гну пiдуть до води. І коли вони прийдуть, ми на них кинемося.

Ти чуеш мене, синку? Ми будемо кусати iх так сильно, що коли вони закричать, iх почуе весь свiт».

Вiн був абсолютно серйозним, i я намагався триматися так само серйозно. Кас використовував мене, щоб повернутися до боксерського свiту. І я надзвичайно хотiв, щоб це сталося. Це було схоже на Графа Монте-Крiсто. Ми вiдрядилися в свiти, щоб здобути помсту. Кас був щасливий, коли зрозумiв, що я справдi з ним. Проте пiсля того вiн став просто параноiком.

Я сидiв у вiтальнi i читав книгу, а Кас ходив у халатi по кiмнатi. Раптом вiн пiдходить до мене i нi з того нi з сього говорив:

– Так, ти теж мене кинеш. Вони заберуть тебе звiдси. Ти кинеш мене так само, як i всi iншi…

Я не знав: грае вiн зi мною в якусь уявну гру чи просто жалiе самого себе.

– Ти що, з глузду з’iхав, Касе? Про що ти говориш?

Я б нiколи з ним так не розмовляв. Напевно, це був один-единий раз, коли я назвав його божевiльним.

– Ти добре розумiеш, що я маю на увазi.

Хто-небудь дасть тобi трохи грошей, i ти просто пiдеш. Таке зi мною трапляеться постiйно. Я вкладаю свiй час i треную бiйцiв, а люди крадуть iх у мене.

Поiхати звiдси? Я вбив будь-кого, хто спробував би забрати його у мене. Флойд Паттерсон пiшов вiд нього, але я був не таким. Я просто хотiв бути поруч iз ним i Камiллою, моею новою сiм’ею. Подалi вiд колишнього скрутного життя.

– Ти збожеволiв, Касе, – сказав я, i вiн пiшов.

У ЛИСТОПАДІ 1981 РОКУ ТЕДДІ, Я І ЩЕ ДВОЄ БІЙЦІВ СІЛИ В МАШИНУ i поiхали до одного зi смокерiв у Род-Айлендi.

Усю дорогу я думав про те, що зроблю з цим шибздиком, коли дiстануся туди. Я читав Нiцше i вважав себе надлюдиною. Я ледве вмiв написати свое iм’я без помилок, але я був надлюдиною. Отже, я уявляв собi, як я осяю це мiсце i як усi люди будуть аплодувати менi, коли я надеру дупу цьому хлопцевi. Моя манiя змусила мене повiрити, що натовп буде кидати квiти до моiх нiг.