Толока. Краєвид з вікна хати

Решту конструкцii «креслили» без лiнiйки та циркуля: «Два пальцi вiд сонця». Очерет вкладали так, щоби жодна краплина дощу не знайшла дороги мiж стеблинами. Передбачливо випускали дармовис за межi стiн, аби захищав iх вiд зимовоi крижаноi крупи, не давав дощам розмивати глину, зберiгав малюнки-обереги. До речi, глину хазяiн копав якнайближче, щоби яма була потiм ставком для гусей та качок. Залишалося пiдвезти до хати лозу й лiщину, аби було чим заплiтати стiни й головне – зiбрати толоку. Вiдмовитися вiд толоки вважалося грiхом i вимагало сповiдi, каяття i спокути.

Нарештi – толока!

Все вiдбувалося одночасно: сусiди несли зi ставка воду, родичi заплiтали стiни, товкли глину, додавали до замiсу полову, солому та кiзяк (для мiцностi), збирали всiх наявних дiтей (для пустощiв), жiнки починали готувати вечiрнiй «фуршет» (для настрою) i спiвали. Коли хата перетворювалася на величезний плетений кошик з вiкнами та дверима, починали замазувати кошик глиною. Стiни пiдiймалися протягом дня – живiть!

Але вiк украiнськоi хати короткий – вiд вiйни до вiйни.

Швидко руйнувалася хата, але й воскресала ще швидше, бо поруч завжди була глина, очерет, горбатилася степова акацiя, а головне – толока!

Якось я почув цi думки уголос вiд брата. Ми з Юрою сидiли перед старою хатою в селi Бучак, де лiтом 1967 року вiдбувалися зйомки його фiльму «Вечiр напередоднi Івана Купала». Протягом наступних рокiв я залишався i досi залишаюся причарованим цiею версiею призначення украiнськоi хати, але одна справа – версiя, а iнша справа – сюжет фiльму.

Менi (студенту) одразу захотiлося перетворити версiю на сюжет, але сюжет вперто не складався. Я фантазував, вигадував, шукав про толоку в лiтературi, у живописi, у казках – нiде нiчого знайти не мiг. Навiть в украiнських пiснях, у яких е про все, про толоку – анi звуку (мораторiй на спогади про толоку – ще одна ii таемниця).

Дуже захотiлося порушити цей мораторiй, тож я продовжував своi спроби та пошуки.

Не змiг знайти про толоку навiть у Тараса Шевченка, але гортаючи сторiнки «Кобзаря», прочитав: «У тiеi Катерини хата на помостi». Подумав: Нарештi! Це, мабуть, про хату!

Виявилося – про любов. І про вiйну.

Далi сюжет склався сам: Продаеться незавершена вiйна. Не дорого i в хорошому станi.

В якийсь момент знадобилася допомога Івана Миколайчука (згадалася розповiдь Івана про свое дитинство, яка мене свого часу вразила).