Мій рідний Макунів. 2-ге видання

В 1948 роцi в районi розпочалася примусово-добровiльна колективiзацiя, в кожному селi уповноваженi з району разом з мiсцевою владою органiзовували колгоспи. Органiзацiя колгоспу проходила таким чином, що в сiльську раду викликали по 5—6 чоловiк, розповiдали, що таке колгосп, i примушували в добровiльному порядку писати заяви на вступ. Люди категорично вiдмовлялися, тому що знали, що на наступний день все рухоме i нерухоме майно потрiбно буде передати до колгоспу. Для селянина, який все життя привик трудитися на своiй землi, це було щось неймовiрне.

Крiм того, для тих нещасних селян була i серйознiша небезпека – бандерiвцi розповсюдили листiвки, де було сказано, що хто перший подасть заяву про вступ до колгоспу, буде повiшаний. Люди були в безвихiдному становищi. Для мами неможливо було вiддати державi накладений на маму податок, i мама змушена була вiдмовитися вiд землi. Але владi i цього було мало. Маму закликали до сiльради i сказали написати зaяву на вступ до колгоспу, iнакше посадять за невиконання плану з податкiв. Незважаючи нате, що люди трудилися як бджiлки, щоб виконати план з податкiв, цього було мало тiй державi, щороку план збiльшували. Податок був як грошима, так i натуральними продуктами. Хто не виконував план, оголошували саботажником, тобто таким, що навмисно не хоче виконувати державне замовлення, i таких вiддавали пiд суд. Мама вiдмовилися писати заяву, а влада, в свою чергу, виконала свою обiцянку. Була порушена кримiнальна справа, i в сiчнi 1949 року маму було засуджено на десять рокiв позбавлення волi i 5 рокiв позбавлення громадських прав з конфiскацiею всього майна в дохiд держави, хоча залишалися трое неповнолiтнiх дiтей. На цьому судилищi я був теж, пiсля суду маму забрали конвоiри. З ким i як я добирався додому, не пам’ятаю. Про дiтей гуманна комунiстична влада забула. Пiсля суду над мамою в селi вже нiхто не хотiв боротися проти влади i iхнiх планiв. Весною цьогож року було створено колгосп, i селяни везли мовчки все майно i все, що було потрiбне для обробiтку землi i колгоспноi господарки, вели на ферму худобу. Всi селяни, якi мали бiльше двох корiв i коней, мали здати до колективного стада, яке оформляли як колгоспне майно. Певний перiод люди самi ходили годувати своiх корiв i коней, можливо, думали, що якось повернуть. Свиней не забирали, накладали податок на сiм’ю 50 кг. м’яса на рiк. Для кожноi сiм’i залишали по 25 арiв землi, решту забирали до колгоспу. Люди жили бiдно.

Але я знову повертаюся до життя нашоi сiм’i.