Відображення

Безкiнечна у своiй величавостi Сумська пролинала повз неi i текла далi, вниз, повз царськi будiвлi, повз будинку Саламандри, повз ошатного украiнського театру, впадала в Миколаiвську площу, на котрiй Марii пiдморгували своiми сяючими вiкнами будiвлi, спроектованi ще до революцii академiком Бекетовим, а ще далi виднiлася спокiйно-сiра, без будь-яких зайвих надлишкiв, будiвля, збудована зовсiм недавно, в 1925 роцi.

У вихiднi днi Марiя звертала з Миколаiвськоi площi на поважну Пушкiнську, гуляла там, де ще не було i, здавалось, не могло бути нi рейок, нi трамваiв.

Вона йшла повз церкви, що робили цю вулицю схожою на купчиху першоi гiльдii. Далi – повз будiвлi архiтектора Бекетова, що нагадували новорiчну гiрлянду або жовтневий феерверк та котрi пiдносили Пушкiнську до вповнi заслуженого нею звання стовбовоi дворянки. Вона iшла на свiй, неможливий без неi Пушкiнський в’iзд – готуватися до лекцiй, читати, креслити, рахувати на логарифмiчнiй лiнiйцi.

А коли виходила з Кларою на балкон, дивилася туди, звiдки головним щастям сяяло для них безкiнечне життя.

V

У Марiю закохувалися масово i наповал, але iй це було не надто цiкаво, бо кожний закоханий мав необережнiсть чи нахабнiсть мати хоча би в чомусь власну думку – очевидно, утверджуючи таким чином свою чоловiчу сутнiсть. Марii ж iз надлишком вистачало власноi сутностi, жiночоi. Вона лише Володимировi Петкевичу дозволяла вислухувати, приймати до уваги та до безумовного виконання ii думки та висновки, тож саме це i цiкавило ii у ньому.

Вiн був старшим за неi, але те не мало значення. Власне, що таке – рiзниця у шiсть рокiв?

Володимир народився у Варшавi, коли частина Польщi ще входила до Росiйськоi iмперii. Вiн працював клерком: iнспектував м’ясокомбiнати i овочевi бази, завiдував облiком на Вторчорметi, потiм служив в Управлiннi Пiвденноi залiзницi, у важезнiй старiй будiвлi на величезнiй Привокзальнiй площi. Начальство було бiльш нiж задоволене його надiйнiстю та пунктуальнiстю.

Вiн завжди знав, де знайти потрiбний документ у безлiчi паперiв, тому що нiколи нiчого не шукав: усi документи, написанi м’яким прямим почерком без найменшоi помарки (Володимир Петкевич i помарки?), не шукалися, а знаходилися в едино-можливому – потрiбному мiсцi, в потрiбний та i, взагалi, будь-який час.

В юностi Володимир цiкавився такими ж юними, як i сам, балеринами, а в зрiлостi закохався у Мерi, або, точнiше сказати, Мерi вiн полюбив.