Сергій Параджанов

Два роки у московському iнтернатi зробили Свiтлану завзятою театралкою. Багатьох спiвучениць на вихiднi забирали батьки, а киянцi залишалися походи до музеiв та театрiв. Пiд час антракту Свiтлана зустрiла знайому, матiр киiвського танцiвника Р. Вiзиренка-Клявiна. Поряд стояв та уважно дивився на дiвчину симпатичний юнак. Пiсля спектаклю вiн дочекався Свiтлану, допомiг одягтися, провiв додому на вул. Пирогова: «Залицявся Сергiй дуже вишукано. Зустрiвши на вулицi, мiг обсипати оберемком бiлих пiонiв – розмiром з голову немовляти! А одного разу подарував чудовий срiбний браслет з аметистами та аметистове намисто… Я подякувала та вiдмовилась.

Обурений Сергiй схопив футляр – i на моiх очах кинув до смiттевого баку! Пiзнiше я почула незрiвнянну розповiдь Параджанова про те, як важко йому було витягати звiдти цi чудовi речi, щоб потiм, коли я стану його законною дружиною, подарувати iх менi знову».

Наприкiнцi 1955 року Сергiй та Свiтлана одружуються. Сурен Сергiйович Параджанов народився 10 листопада 1958 року.

Спочатку батько вирiшив назвати сина Давидом. Кiра Романiвна, мати Свiтлани, звернулася за порадою до сусiдки тiтки Фаннi. Та пояснила, що Давид – це Додик. Кiра Романiвна заявила, що Додиком ii онука назвуть лише через ii труп. Тодi зупинились на Суренi – на честь Сурена Шахбазяна, товариша Сергiя та Свiтлани. Кiра Романiвна знову порадилася з тiткою Фаннi i дiзналася, що Сурен – це Сруль. Бабуся мало не втратила свiдомiсть…

Студентка факультету росiйськоi фiлологii Киiвського унiверситету iм.

Т. Шевченка музичила в однiй кiмнатi комуналки бiля кiностудii:

«Я навчалася. Сергiй метушився по студii у пошуках сценарiю. Грошей не було. Але коли вони несподiвано з’являлися, влаштовувався бенкет з великою кiлькiстю гостей, i грошi миттево зникали.

Одного разу сказав:

– Тобi дуже пасуе арфа. Будемо шукати iнструмент!

Заперечувати було марно. Я мала сидiти у вишуканiй позi та перебирати струни. Дякувати Богу, арфу дiстати не вдалося.

Одного чудового дня, повернувшись додому пiсля лекцiй, я побачила у нашiй маленькiй кiмнатi рояль. Навiть тепер не розумiю, як його вдалося занести. Рояль займав двi третини кiмнати. Побачивши в моiх очах страх, Сергiй бадьоро мовив: «Спати можна i на кришцi рояля!» І почалися моi муки.

Справа в тому, що в дитинствi я навчалася у музичнiй школi. Але, iнтуiтивно розумiючи свою нездарнiсть, я сховала документи. На цьому моя музична освiта скiнчилась.