Іван Драч

До того ж на носi факультетськi партзбори, де кандидата обиратимуть у члени КПРС. Далi – затвердження в райкомi. Без п'яти хвилин комунiсту доручили виступати перед однокурсниками з полiтiнформацiями. Була така дивна форма спiлкування радянських людей, коли iх примушували збиратися i повторювати одне одному останнi новини. Сталося так, що лектор вийшов за межi дозволеного. Багато спiлкувався з украiнцями, якi приiхали навчатися з Польщi. Завжди i за соцiалiзму лiберальнiшоi за нас. Вiд польських громадян дiзнавався багато фактiв, якi до другоi половини 80-х лишатимуться в нашiй краiнi табу.

І щодо минулого, постатей Коновальця, Бандери, суперечливих i неоднозначних. І щодо реалiй злободенностi. В ораторському запалi на полiтiнформацii дозволив собi громити сталiнiстiв i дiлитися подробицями придушення громадськоi непокори в Казахстанi. У карагандинських степах, на схiднiй околицi Темiртау в палатковому мiстi животiли тi, хто повинен був «пiднiмати цiлину». Рабськi умови працi, серпнева спека, брак води, свинське ставлення бундючних керiвникiв вивели озвiрiлих цiлинникiв у серпнi 59-го на страйк протесту. Замiсть задоволення справедливих вимог вони дочекалися пiвтисячi озброених вiйськових, якими командував сам начальник Карагандинского вiддiлення ГУЛАГ. «Голос Америки» передавав про 300 загиблих.

Вiдстань мiж червоним унiверситетським корпусом на Володимирськiй вулицi та сiрою будiвлею КДБ (СБУ) на тiй самiй вулицi – не вiдстань. Але для залякування шукача правди вигадливi чекiсти театрально забрали його за годину, на сходах до унiверситетськоi бiблiотеки, що на розi з бульваром Шевченка.

Заштовхали його в «Победу» з чекiстськими номерами «05» на початку i покотилися з ним прямiсiнько у своi застiнки. Допитували двое, по черзi. Перший матюкався i погрожував: «Хто тобi так твою розпротак розповiдае антирадянщину?» Студент не розгубився: «У коридорi почув». Другий удавав спiвчуття: «У тебе ж все попереду». Студент не знiтився: «Хiба я говорив неправду? Хiба не треба боротися зi сталiнiстами?» Дивився на слiдчих i згадував скаженого Мамчура з Телiжинцiв. Вiн знав: коли спiвають солов'i, iх дуже легко ловити. Вiн хапав спiваючих птахiв i душив. Згадував унiверситетських мамчурiв: «Один наш професор казав: сякий-такий Пастернак написав антирадянський роман «Доктор Живаго». Я негайно кинувся шукати його, але марно». Згадував обличчя, голос, погляди однокурсникiв, руки однокурсникiв.