Іван Драч

Вiдкриваю книгу Івана Драча «Сивим конем» (2011). Знаходжу три вiршi з дивними назвами: «Сивим конем», «Сивими врунами», «Сивим димом». Перечитую iх вздовж i впоперек та звертаюся до резюме Максима Тадейовича… На щастя, в 2007 роцi Лариса Тиха захистила кандидатську дисертацiю в Інститутi мовознавства НАНУ: «Метафора в поетичному дискурсi Івана Драча». Науковець лаконiчна: «Вiд часу появи перших збiрок поета лiтературознавча критика була одностайна в тому, що в украiнську лiтературу прийшов поет-новатор, митець, мовна практика якого руйнувала стереотипи поетичного мовомислення.

Мовне новаторство І. Драча виявляеться насамперед у метафоричному слововживаннi, розширеннi меж лексико-синтаксичноi сполучуваностi, формуваннi поетичноi фразеологii лiтературноi мови 60-70-х рокiв XX ст.»

Пiсля очного знайомства редактор «ЛУ» зараховуе автора поеми «Нiж у сонцi» до штату газети. Чекiсти i вороги затаiлися, вони вмiли чекати. Далi переслiдувати, цькувати Івана Драча поки не насмiлюються. Адже редактору симпатизуе Володимир Щербицький, друга людина в Украiнi.

У вереснi 61-го Євтушенко в Киевi пише «Бабин Яр». Зателефонував Коротичу i Драчу, попросив приiхати: «Коли я прочитав iм вiршi, вони обiйняли i розцiлували мене». Наступного вечора в Жовтневому палацi Євтушенко читае росiйський переклад «Балади про соняшник».

У 1962 роцi поет нарештi тримае в руках свою першу книжку «Соняшник». ii редагував Леонiд Новиченко. Вiн остерiгся вмiстити в «Соняшник» повний текст фееричноi трагедii, обмежився одним ii роздiлом: «Похорон голови колгоспу».

Прощайте, ферми!

Й ви, воли розумнi

І конi сторожкi у траурнiм вбраннi,

І чисте сонце, й люди, й лист кленовий!

І ви, машини, й ти, кринице вiрна.

Прощай, дорого.

Й ви, воли розумнi.

Ще до появи «Соняшника» вiдчинилися дверi в СПУ: «Олесь Гончар прийняв нас з Євгеном Гуцалом – напевне, аби продемонструвати, що Спiлка не настiльки консервативна, як про неi думають. І помiчають молодi таланти. Дiйсно, я завжди знаходився «пiд крилом» таких вiдомих людей, як Микола Бажан, Олесь Гончар, Павло Тичина, Максим Рильський.

Тому владi було важче зi мною розправитись. Але ж ще в 1962 роцi в мене були вiршi, за якi дуже легко було опинитися в таборах назавжди. Саме моi рядки «сита морда костомахи з червоним прапором в руцi» любив цитувати покiйний В'ячеслав Чорновiл. Цi вiршi переписувались вiд руки i ходили в народi нарiвнi з вiршами дисидентiв».

Перша зустрiч з Олесем Терентiйовичем, 1962 рiк.