Іван Драч

Стрiчка, де грали Марчелло Мастрояннi, Жанна Моро, Монiка Вiттi, стала першим трiумфом Антонiонi.

«Італiйськоi мови я не знаю, але дивився картину iз захопленням… Спiвтворив фiльм, стежачи, як режисер вибудовуе зоровий ряд. Згодом прочитав переклад сценарiю – дуже складного – i переконався, що сприймав картину правильно».

Роздiл третiй

«Є люди, якi вмiють бути нетиповими»

Львiвське кохання – Макляра – «Тiнi забутих предкiв» – Маленький принц – формалiст, 5 травня 1962 – жовтень 1964

Іван Драч учився, умiв, прагнув бути нетиповим.

Як Бажан. Іван Дзюба це помiтив:

«…Колись давно, чи не на початку 60-х, ми з Іваном Драчем пiднiмалися вiд Хрещатика до Археологiчного музею вулицею, яка тепер зветься вулицею Богдана Хмельницького, а тодi звалася, як i належало, вулицею Ленiна. По другий бiк униз спускався Микола Платонович Бажан. Й Іван Драч вигукнув iз захватом (i, як менi здалося, з деякою заздрiстю): «Подивися, як вiн гордо i владно топче землю!» Так, Бажан не йшов – вiн гордо i владно топтав землю! Але чи не так само гордо i владно вiн топтав матерiю життя, матерiю слова, свою долю?…»

У двадцять п'ять рокiв прийшла слава.

Не стала для нього несподiваною. Ішов до неi вперто, читаючи, перечитуючи сотнi сотень книг украiнських, росiйських i свiтових класикiв, сучасних авторiв. Учорашнiй полiтiнформатор вирiс у непересiчного оратора. Гуру шiстдесятникiв. Той, хто матиме бажання вiдкрити для себе Драча або хто вдосконалюе власне красномовство, може повчитися в Івана Федоровича умiнню формулювати i виговорювати мислi. Досить передивитися його виступи в You Tube.

Для сучасноi молодi шiстдесятництво – неблизьке минуле. На питання, що варто виокремити в цьому процесi, вiдповiдае:

«По-перше, це було далеко не письменницьке явище. Серед когорти шiстдесятникiв були й письменники, й поети, й художники, й кiнематографiсти, й музиканти (Сильвестров, Грабовcький, Губа). Шiстдесятництво – це явище, що поеднало рiзноманiтних людей, якi були цiкавими саме тим, що вони були рiзними.

Однак у всiх було вiдчуття контакту, едностi».

Лiтературнi зустрiчi, вечори, дискусii були на початку шiстдесятих виявом, як модно сьогоднi говорити, громадянського суспiльства. Гадаю, термiн «шiстдесятники» доречно вживати не тiльки стосовно певного кола активних i смiливих у поглядах постатей. Мiльйони жителiв Украiни хотiли повiрити, що сталiнiзм – перегорнута сторiнка в iхнiй iсторii.