Іван Драч

З наступним обговоренням iх у майстернях вiдомих режисерiв. Цей унiкальний заклад ще називали «Вищi курси перегляду». Все варте уваги у свiтовому кiно демонстрували «курсистам». Звичайно, простiй радянськiй людинi на закритий перегляд було не потрапити. На входi фiльтрувати глядачiв примушували старенького Трауберга. А майбутнi сценаристи напевне хотiли запрошувати своiх друзiв.

Горенштейн сердився: «Цей Трауберг… у нас у Хмiльнику був би головний поц».

Драч, мовчун, як його називали на курсах подiбно до Адамовича, розсмiявся.

Хтось поцiкавився, чим «головний» вiдрiзняеться вiд неголовного.

Горенштейн пояснив:

– Це ви у вашiй Москвi нiчого не знаете, а в Хмiльнику знають.

– Звiдки?

– Бачать. Хто е хто.

Всюдисуще око чекiстiв пильнувало поета i в Москвi. В одному з оперативних зведень зафiксували його контакти з «неблагонадiйними» громадянами на виставцi графiки з США. З Луб'янки на Макляру гаркнули: «Вигнати непокiрного i довгоязикого геть!»

Почули категоричне: «Ваню не чiпайте, вiн – мiй».

Лишився на курсах. Його педагогами були Вiктор Шкловський, Михайло Ромм. Працював у майстернi режисера Григорiя Чухрая. Живу гуртожитку Лiтературного iнституту. В iнститутi навчався Павло Мовчан. Так почалася гхня дружба. А в Киевi у своiй кiмнатцi в комунальнiй квартирi дав притулок Вiнгранов-ському i Лiдii, стюардесi, з якою його познайомив i яка потiм стала його дружиною. Приятелював з яскравими видатними особистостями Москви. Євтушенко, Данiель, Дейч… У Москвi почав перекладати поетiв з рiзних радянських республiк.

Напроти курсiв знаходилися журнали «Дружба народов», «Юность». Став своiм у колективi iхнiх редакцiй.

«Олександр Дейч народився в сiм'i вiдомого киiвського лiкаря – з дитинства вiн бачив у господi своiх батькiв Миколу Лисенка i Панаса Саксаганського, Лесю Украiнку i Михайла Коцюбинського. Чи не звiдси його органiчна любов до украiнськоi культури?…»

У 1963 роцi нахмарило. На розширених зборах СПУ на киiвськiй вулицi Орджонiкiдзе, прогримiло: «…заслуговують найсуворiшого осуду спроби окремих представникiв творчоi iнтелiгенцii грати в «незалежнiсть» вiд суспiльства, нехтувати здоровими смаками народу».

З-помiж «окремих представникiв» вирiзнили Драча. Незабаром вiдбулися аналогiчнi трибунали украiнських радянських письменникiв Львова, Харкова, Днiпропетровська. Наприкiнцi березня – на початку квiтня 1963 року розгорнулася кампанiя проти «формалiстiв» в украiнськiй пресi.