Іван Драч

Вiнцем шабашу стала нарада «активу творчоi iнтелiгенцii та iдеологiчних працiвникiв» Украiни в Киевi 8 квiтня 1963 року. Перший секретар ЦК КПУ Пiдгорний ознайомив «актив» з проскрипцiею: Драч, Дзюба, Вiнграновський. Бач, iхнi твори використовуються «украiнськими буржуазно-нацiоналiстичними контрреволюцiонерами за кордоном».

Другий секретар ЦК КПУ Скаба додав у проскрипцiю Лiну Костенко i вдарив по них за «формалiстичнi викрутаси». У квiтневому номерi журналу «Комунiст Украiни» Новиченко бив персонально по Драчу за «Оду чесному боягузовi», його пiдтримав шахтар Кобильников: «Нема чого формалiстам розсиджуватися по столичних кафе.

Слiд поiхати на Донбас i спуститися в шахту».

Іван Драч справдi багато iздив, не «розсиджувався» в Киевi. У Карпатах, як на практицi вiд сценарних курсiв, брав участь у зйомках «Тiней забутих предкiв»:

«Двi групи було: однi з режисерськоi групи Параджанова ненавидiли Ілленка, операторська група Ілленка, вiдповiдно, ненавидiла руку Параджанова. Я згадую, що взяв сторону Параджанова – ходив за ним, супроводжував до лiкарнi, носив його плащ, чекав його.

А потiм режисер Параджанов з оператором Ілленком створили культовий украiнський фiльм».

Тодi ж почалася дружба з Іваном Миколайчуком: «Миколайчук грав у «Тiнях забутих предкiв», i я спочатку дуже iронiчно i критично поставився до нього – в пiр'я не вбився, що воно таке? А коли почав придивлятись ближче, побачив, наскiльки це рiдкiсний талант. Прекрасний сам по собi.

Його настiльки дiвчата любили! Вiн там у часи вiдпочинку спiвав, то з одним гуртом, то з iншим.

Трапились нам колись по дорозi свiтлячки, вiн обвiшував тими свiтлячками дiвчат. Ходили усi вони так разом, i десь я так вiдчув, що Марiчка вiдчула – десь, все-таки, пропадае Іван. І вона заспiвала пiсню про вдову, i я почув у цьому голосi такий закличний звук! Іван також це почув i зрозумiв та й обiзвався: "Марiйцю, я тут!"».

Пiзньоi осенi 1964 року Іван i Марiя Драч, Сергiй Параджанов мандрують Киевом на тодiшню Виставку досягнень (Експоцентр), тодi навпроти унiверситетських гуртожиткiв, а зараз – i нових унiверситетських навчальних корпусiв.

«Марiя була вагiтна Максимом, втомилася в тролейбусi – й ми радi були вискочити на кiнцевiй зупинцi. Марii було дев'ятнадцять, вона бiгла попереду нас, як дiвчисько. Вона була молодiстю i майбутнiм». На падолистi, на теплому од сонячноi займанщини горбочку розстелили плащi. Драч намовляе Параджанова екранiзувати «Маленького принца» Екзюперi.