Микола Амосов

Микола разом з матiр’ю приiхав з Ольхового до Череповця – складати iспити. Вiн пригадував, що був спокiйним, упевненим i не хвилювався. Вступники щось писали, вирiшували задачi; на цих екзаменах Амосов познайомився з Льоньком Тетюевим, який став йому вiрним другом на цiлих сорок рокiв.

Повернувшись до Ольхового, Амосов чекав повiдомлення про прийом. Згодом вiн писав: «У глибинi душi думав: хоча б не прийняли. І водночас: треба! Так було впродовж цiлого життя: Треба! Треба!» Вiн вступив.

Перiод життя в Череповцi Амосов згадував як дуже важкий.

Вiдiрваний вiд матерi, вiд звичного побуту, друзiв, в самотностi i лютiй тузi за домом – адаптацiя минала дуже важко. «Майже весь час у Череповцi був тужливим, самотнiм, зi скупими сльозами. Не було вiдчуття щастя. Полегшало аж в останнi роки, коли з’явилися новi iнтереси», – пригадував Амосов.

Мати поселила його в своеi найлiпшоi подруги Олександри Миколаiвни Доброхотовоi, яка повернулася до мiста i працювала в школi. Олександра Миколаiвна жила сама в маленькiй хатинцi: двi кiмнатки i кухня з низькими стелями.

Вчителi жили злиденно, гiрше, нiж родина Амосових у селi, – рятував город; електрика коштувала дорого, дiм освiтлювався гасовою лампою, iжу готували в печi. Микола мав за обов’язок носити воду з колонки, рубати дрова, чистити тротуар.

Олександра Миколаiвна була прекрасною людиною i чудовою вчителькою. До неi часто приходили такi ж самотнi, як i вона, колеги, iхнi розмови точилися лише про учнiв.

Амосов писав: «Пригадую ii, маму, iхнiх подруг, – i розчулююся, наскiльки все ж люди були вiдданi своiй справi!»

Батько, хоча й жив окремо, в новiй сiм’i, давав синовi 15 рублiв на мiсяць (п’ять рублiв – плата за квартиру i 10 – на харчування). За грошима Микола ходив до батька на роботу двiчi на мiсяць. Вiн пригадував, якими обтяжливими були для нього цi походи, щоразу хотiлося повернутися i нiколи бiльше не приходити, не почуватися приниженим прохачем. Але куди подiтися? У матерi грошей не було – сестра Амосова Марiя вчилася в iнститутi; десяти рублiв ледь вистачало на мiзерне харчування (хлiб без масла, каша, чай, цукор-рафiнад уприкуску – вiтамiнiв бракувало, тому весною часто загострювалися симптоми авiтамiнозу), але батько жодного разу не запропонував бiльше, а син нiколи не просив.

Закупки вiн робив сам, усе було розраховано до шматочка хлiба, вкладався копiечка в копiечку: педант з дитинства – називав себе Амосов.