Микола Амосов

Згодом вiн писав, що жив невесело, але й не нудно: вставав о сьомiй, лягав о десятiй, нi разу не порушив режим, протягом усiх рокiв навчання не було жодного пропущеного уроку, лише дуже сумував за матiр’ю i домом (через кожних два-три тижнi обов’зково бував в Ольховому, восени i весною – пароплавом, взимку ходив пiшки – 25 км). Життя скрашували книжки. Читав Амосов, як то кажуть, запоем, книжок було багато – в школi була хороша бiблiотека. Улюблений предмет – лiтература. Читав усе i навiть бiльше, понад програму, вчитися йому подобалося: навчання давалося легко, вiн завжди був першим, навiть старостою класу, йому довiряли вести журнал вiдвiдування, до урокiв спецiально не готувався – завдань було мало, i Микола все встигав робити в класi.

В школi багато вчителiв були дореволюцiйного вишколу, проте, як пригадував Амосов, «правильно писати не навчили – досi помилки роблю».

Фiзкультура не належала до улюблених предметiв. Хлопчик соромився своеi незграбностi, хоча силу мав; через це хитрував i навiть утiкав з урокiв.

У бiйках участi не брав, з ним не зв’язувалися, оскiльки був сильним, а сам вiн не задирався. Уроки спiвiв також не були в пошанi; Микола спiвати не вмiв: нi слуху, нi голосу в себе не знаходив, музику не слухав, тому що електрики i радiо в Олександри Миколаiвни не було.

Поза школою з хлопцями вiн не спiлкувався, якось не склалося такого дружнього колективу, як удома, в Ольховому. Першi чотири роки близьких друзiв у нього зовсiм не було, тiльки шкiльнi, бути пiонером йому не сподобалося, а в комсомол вступати навiть не спробував.

Порядок денний мав такий: пiсля повернення зi школи Микола обiдав, мив посуд i – читати. Читання – це була його «едина, але полум’яна пристрасть». Амосов, записаний в трьох бiблiотеках: дитячiй, дорослiй i шкiльнiй, всюди був активним читачем. Крiм цього, в комiрчинi Олександри Миколаiвни зберiгалися «Додатки до «Ниви» за кiлька рокiв – зiбрання Горького, Купрiна, Андреева, Бунiна, Сервантеса, Золя. Комплекти журналiв перечитувалися «вiд i до».

Амосов активно читав усю нову лiтературу, яка надходила до мiськоi бiблiотеки, – у 20-х роках ще багато чого друкували, iснувала, звiсно, цензура, але не така, як у пiзнiшi часи. Кумиром молодi був Єсенiн, але Амосову бiльше подобався раннiй Маяковський. «Хмарину в штанах» Микола мiг декламувати з пам’ятi навiть у похилому вiцi. Пiзнiше вiн писав: «Уся моя «освiченiсть» проросла з белетристики, наукових книг я читав мало, хiба що iсторiю».