Микола Амосов

Особливо запам’яталася Амосову товста «Історiя Великоi французькоi революцii» Карлейля, яку вiн зачитав до дiрок. У тi роки iсторiю, як предмет у школi, не викладали, ii мiсце займало «суспiльствознавство». Амосов пригадував: «Я був «за революцiю i соцiалiзм», мама i Олександра Миколаiвна – «в основному» також. Вiрили, що влада – для народу i сподiвалися на майбутне. Про НК говорили пошепки».

У 1928 роцi Амосов перейшов до восьмого класу. Як вiн згодом написав: «на межi 15–16 рокiв i я сам, i життя, й краiна змiнилася».

Закiнчився неп, почалася колективiзацiя: приватнi господарства злiквiдували, створювалися колгоспи. У класi Амосова вчилися не тiльки робiтничо-селянськi дiти, але й «залишенцi» – дiти, батьки яких належали до «нетрудових елементiв», позбавлених виборчих прав, так званих «колишнiх» – дворян, купцiв, кулакiв, священикiв. Амосов пригадував, що в класi всi знали про таких дiтей, але стосовно них не було цькування, вони не зазнавали жодноi «дискримiнацii». Хоча, безумовно, полiтичне життя вирувало довкола, i навiть хлопчики знали, що таке план iндустрiалiзацii, перша п’ятирiчка, «шкiдники», «лiвий нахил» – Троцький, «правий ухил» – Зiнов’ев, Бухарiн, Риков. Однак наразi всiх iх сварили тiльки на словах, засуджували, але не судили. З часом полiтика почала змiнювати життя все активнiше: розпочалася боротьба з кулаками – спочатку податками, а потiм розкуркулюванням. Партiя навiть восьмикласникiв посилала читати дядькам у селах «Запаморочення вiд успiхiв», примушували й Амосова, хоча вiн i був далеким вiд полiтичного ентузiазму. Проте не мiг не бачити, як на базарах у Череповцi та в селах ламали кiоски i крамнички приватникiв, за рiк всi товари щезли, були запровадженi талони, а вiдтак i картки. Мати Амосова до колгоспу не вступила, вона визначилася як службовець i злiквiдувала особисте господарство, до цього й так давно йшло – працювати там було нiкому. Амосов з матiр’ю жили в новому маленькому будиночку – особистiй маминiй власностi пiсля розлучення. В 1929 роцi сестра Маруся закiнчила iнститут i поiхала працювати на лiкарську дiльницю за 20 км. Амосови тодi остаточно вiдмовилися вiд матерiальноi допомоги батька.

У шкiльних справах Миколи також були новини: програма помiнялася, пiсля 7-го класу багато учнiв вiдсiялося, i з двох класiв було створено один. У середнiх школах запровадили спецiалiзацiю – в школi Амосова вона була «лiсотехнiчною»: лекцii читали iнженери з лiспромгоспу.