Микола Амосов

Насправдi вже згодом, ставши хiрургом, Амосов спроектуе не лише апарат АШК, але й вперше в свiтi застосуе модель спецiального серцевого клапана, а в останнi роки вiн все бiльше уваги придiляв проблемам бiологiчноi кiбернетики. Фактично Амосов, як учений, став одним з перших i найбiльш активних та послiдовних поборникiв кiбернетизацii медицини. Так «пристрасть до вигадування i конструювання» дасть поштовх новим напрямам у науцi майбутнього.

Пiсля «прориву» знов почалося навчання. Амосов вiдзначав, що всi якось дуже й раптово подорослiшали.

Дозвiлля проводили на квартирi в його друга Леонiда Тетюева, де збиралася молодь; приходили, сперечалися, навiть зiбрали струнний квартет.

Восени Амосова – одного з найбiльш успiшних «школярiв» – перевели до «технiкiв»: iх передбачалось випустити достроково, цього вимагала п’ятирiчка. Останнiй рiк навчання завершився практикою – пiвроку на лiсопильному заводi в селi Луковець. Вiдразу пiсля практики «технiкам» оголосили, що навчання завершилося.

У 1932 роцi Миколу Амосова було розподiлено до Архангельська на лiсозавод iменi Молотова.

Як вiн сам пiдвiв риску: «Юнiсть закiнчилася. Щаслива? Мабуть що так».

На електростанцii в Архангельську М. М. Амосов вiдпрацював механiком три роки. Електростанцiя давала струм загальнiй мережi мiста i лiсозаводам. Таких заводiв було п’ятнадцять, iх називали «валютним цехом краiни» – дошки пиляли на експорт. Той, куди потрапив Микола, був найбiльшим, «будовою п’ятирiчки». Амосова взяли на штатну посаду змiнного технiка, або iнакше – змiнного майстра чи змiнного механiка – командира над усiею змiною, як iронiчно пригадував Амосов, «можна назвати й зовсiм пишно – «начальник змiни».

Перед нами вони всi були з робiтникiв (ото часи – начальник у 18 рокiв!)». До обов’язкiв змiнного майстра входило виконання графiка навантажень, щоб електростанцiя справно видавала необхiдну потужнiсть.

Опанування професiею минуло успiшно i доволi швидко. Парогенератори електростанцii працювали на деревнiй трiсцi i тирсi – вiдходах пiсля розпилювання колод на лiсозаводах.

Трiска подавалася на станцiю до казанiв i на склад стрiчковими транспортерами. Вони тяглися через заводський двiр на високих стовпах. Для роботи на складi була команда з дванадцяти дiвчат на чолi з iхньою «бригадиркою». І ця подача палива завдавала найбiльше клопоту. Його не економили, трiска була в надлишку, нею засипали територiю селища, тому весь завод i селище стояли на трiсках шаром бiльше двох метрiв.