Микола Амосов

Усi проблеми корiнилися в неритмiчностi: навiть якщо лiсозавод простоював, все одно енергiю в мережу треба було подавати, починався аврал, особливо взимку в години пiк – вранцi й увечерi. І пiсля одного тижня стажування вчорашнiх студентiв-«технiкiв» поставили працювати нарiвнi з «дорослими». Втiм, молодь втягнулася швидко, Амосов потiм згадував, що робота була вiдповiдальною, але не дуже складною, головне – не розгубитися в критичнiй ситуацii. Пiзнiше, вже будучи заслуженим хiрургом, вiн описував свою першу аварiю на станцii: «Пам’ятаю першу аварiю вночi.

Лампочки почали яскраво свiтитися, машинiст кричить: «Зараз вирубае!» Це означае, що наша дiлянка мережi вiдключилася вiд системи, навантаження впало, i спрацював автомат, турбiну вiдiмкнуло. Тут починаеться справжне пекло – свiтло гасне, запобiжнi клапани на котлах зi страшним свистом викидають пару пiд дах, димососи зупиняються, пара, дим та iскри заповнюють усю котельню. Молодi робiтники тiкали вiд котлiв на вулицю. А ти – командир, за все вiдповiдаеш! Звичайно, в кожного робiтника на такий випадок iнструкцiя, але потрiбно, щоб вони не розгубилися, зробили все як годиться. Вперше я також злякався, толку з мене було мало, в напiвтемрявi заблукав на сходах, але все обiйшлося – хлопцi справу знали. Потiм вже не боявся. Якщо порiвнювати з кровотечею при операцii на серцi, якi я проводив упродовж чверть столiття, така аварiя – дитяча забава».

Амосов першу зиму в Архангельську згадував як адаптацiю до побуту, освоення професii, людських вiдносин.

Незважаючи на дружнiй колектив i хороших товаришiв по роботi, йому не вистачало приватностi – в кiмнатi вiн жив ще з трьома робiтниками, обтяжувало те, що рiдко вдавалося помiркувати, завжди хтось розмовляв. І звичайно, знову книги, книги, книги. На заводi була дуже пристойна бiблiотека. До того ж цiеi першоi зими Амосову довiрили важливу справу: займатися з робiтниками, готувати iх до складання техмiнiмуму. Спочатку вiн навчав кочегарiв, потiм машинiстiв – вони були молодi, з трьома-чотирма класами початковоi школи, семирiчка серед робiтникiв тодi вважалася «освiтою» i була рiдкiстю. Вчилися в нього iз задоволенням, занять не пропускали, комiсiя в усiх приймала iспити. Амосов писав: «Всi хвилювалися, я також. З кочегарiв почалося мое викладання, вiдтак на все подальше життя».

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.